3

Залишок дня минув у хаосі. Доктор Гамільтон викликав констеблів, які, втім, затримувалися. Та це й не дивно. Віддалене селище, біля якого на околиці лісу знаходилася клініка, здавалося занадто відокремленим місцем для швидкого отримання допомоги. Гамільтон поспішно інструктував медичний персонал, але Джон відчував, що доктор явно переживає більше за свою репутацію, аніж за те, що сталося. Тіло Ленні не чіпали, лише замкнули двері кімнати на ключ.

          Джон відчував, що його голова йде обертом. Намагався зосередитися на паперах, які треба було опрацювати, але перемкнути мозок на потрібну частоту не вдавалося. Він втомлено потер повіки, від чого перед очима замайоріли яскраві цятки.

          По клініці човгав убивця.

          Ідея того, що хтось з тих, хто перебував серед цих стін, міг вчинити вбивство невинного санітара, змусила його мимоволі здригнутися.

Джон знову подивився на папери, але слова перед очима почали розпливатися. Усі ці звіти, діагнози та рекомендації, здавалося, більше не мали жодного сенсу.

Від думок його відігнав тихий стукіт у двері.

Джон вже було хотів крикнути «увійдіть», але згадав, що перед тим замкнув двері. Зітхнувши, він встав з-за столу і повернув ключа. На порозі стояла Джейн.

– Вибачте, що відволікаю, – швидко затараторила вона, – але у вас вікно брудне, - і з цими словами Джейн пішла далі коридором.

Джон мимоволі зітхнув. Він вже почав втомлюватися від усього, що відбувалося в цій будівлі, хоча пробув тут лише чотири дні. Від ранішнього убивства Джон навіть не згадував про нічну пригоду, тому зараз вирішив, що перевірити вікно ще раз не завадить. Він минув свій кабінет, і увійшов до кімнатки, де спав минулої ночі.

Ну от. Вікно чисте, як і тоді, коли він вийшов надвір уночі. Джон вже збирався вийти з кімнати, як йому в око впало дещо, що порушувало загальну картину його особистого простору.

Тонка гілка, схожа на ту, що так невтомно билася об його вікно вночі. Вона була легкою, майже невидимою в тіні кімнати, але її присутність стала жахливо очевидною. Він відчув, як холодний піт виступив на лобі. Як ця гілка потрапила сюди? Він був певен, що закрив вікно, і не було ні найменшого шансу, аби щось таке потрапило всередину.

Його погляд повільно переміщався від гілки на ліжку до дверей, щоб переконатися, що ніхто не входив після нього. Проте коридор був порожній. Джон відчував, як серце починає битися швидше. Гілка на ліжку – це не просто збіг обставин. Хтось точно був тут.

Джон обережно підійшов до ліжка і підняв гілку. Вона була холодною, злегка вологою, немов її щойно витягли із землі. А потім він помітив, що на її загостреному кінці було щось дивне – темна пляма.

І Джон всім нутром відчував, що то була кров.

* * *

          Лише четверта ніч тут, а Джон вже не міг нормально спати. Нерви були на межі, поки він, чатуючи, вдивлявся у вікно.

          Гілка більше не билася об скло. Ну звісно ж. Бо хтось її зрубав і поклав йому на ліжко.

Що, чорт забирай, відбувається в цьому проклятому місці?

Він піднявся з ліжка, повільно підійшов до вікна. Притискаючи лоба до холодного скла, Джон вдивлявся у ніч, яка розтягувалася перед ним. Підіймаючи погляд, знову шукав якусь ознаку того, що в цьому місці не все в порядку.

Більше не чулося ні стукоту, ні скреготу.

Ніч була тривожно мовчазною.

Його розбудив гучний стукіт у двері, і Джон перелякано сіпнувся, усвідомлюючи, що під ранок все ж зміг якимось чином заснути.

Витираючи очі, побрів до дверей.

– Докторе Блеквуде! – на порозі стояла Долорес, що стривожено зиркала на нього. – Вибачте, що отак вриваюся, але це важливо.

– Все добре, Долорес. Що сталося? – Джон намагався зосередитися на словах жінки, але думки блукали деінде.

– Я щодо Ленні, – прошепотіла вона, занурюючи руку до кишені, з якої виглядав кутик паперу. – Перед тим, як він… загинув, Ленні приходив до мене і просив передати дещо для вас.

– Що саме? – Джон відчув як цікавість бере гору над втомою, тому чекав на відповідь, але тут їх відволік один із пацієнтів. Чоловік понуро плентався коридором, беззмістовно бурмочучи щось на ходу і намагаючись скинути сорочку. Він промайнув повз них, і цього було досить для того, щоб Долорес відволіклася.

– Це Чарльз, і він зараз почне влаштовувати вистави у кімнаті для відпочинку, тож маю його заспокоїти, – вона дістала з кишені якийсь флакончик та шприц.

– Так, звісно. Але як щодо Ленні? – Джон перевів погляд на Долорес, що вже рушила за пацієнтом.

– Зустрінемося після сніданку, – кинула Долорес і зникла за поворотом.

* * *

          Але сніданок минув, а Долорес так і не з’явилася. Джон зазирав у всі можливі кімнати, де вона могла бути, але так і не знайшов її. Він саме підійшов до кімнати з викарбуваною цифрою «3», і спробував повернути дверну ручку, але вона не піддалася. Враз йому дійшло, що саме за цими дверима лежить тіло Ленні, а кімнату ще вчора замкнув доктор Гамільтон.

          – От же дурень, – мовив Джон, зиркаючи на дверну ручку.