Оленка була тихою дівчинкою, яка дуже мріяла літати. Вона часто дивилась у небо, спостерігала за птахами й шепотіла:
— Якби в мене були крила…
Але Оленка мала слабкі ніжки, і навіть ходити їй було важко. Деякі діти насміхалися, а інші — просто жаліли. Але дівчинка не злилась і не сумувала. Вона завжди допомагала іншим: піднімала книжки, підгодовувала цуценят, малювала листівки для стареньких.
Одного ранку вона прокинулася й побачила за спиною… маленькі срібні крила! Вони тремтіли, немов зроблені з ранкової роси.
— Це дар за твоє добре серце, — прошепотів вітер.
З кожною доброю справою крила ставали більшими й міцнішими. І ось одного дня Оленка справді злетіла — високо, легко, щасливо. А діти, які сміялися, тепер захоплено дивилися в небо.
Вона не стала супергероєм. Вона просто б
ула доброю.
Казка про Оленку навчає, що добро завжди має силу — воно дає "крила", навіть якщо інші їх не бачать. Щирість і турбота про інших — це справжнє диво.