Містер Йой і шкарпетки

Таке прізвисько, кажуть, йому дали в інституті студенти філології, яким він намагався ще щось викладати. В миру нашого сусіда звали Михайло, на вулиці - Місько, а на роботі як ви зрозуміли - Містер Йой. І отримав він таку кличку через часте вживання вигуку "Йой". "Та йой знову мало в яму не впав" скаржився він сусідам, або "Що від мене хочеш та йой".

Зовні він дуже був подібний на однойменного героя актора Чарльза Чапліна, лише з дрогобицьким колоритом. Особливо ця подібність підсилювалася коли він у неділю йшов на шпацер до міста одягаючи старий австрійський капелюх типу "казанок". І це ще більше підкреслювало його дивакуватість, яка полягала у поєднанні в одній людині інтелігента, вченого, батяра і пияка. Саме остання особистість була джерелом його подвигів.

Кажуть головний девіз його існування: "Життя фуршет і всі ми там нап’ємся". Справді він мав особливе чуття на фуршети тож усі збори чи конференції у місті де по завершенні було передбачено фуршет не обходилися без нашого Міська. Якщо йому там особливо заходила атмосфера він долучав до процесу своїх колег-пияків. Звісно рівень інтелігентності заходу тоді різко летів у прірву, але уже в той момент це мало хвилювало таку багатогранну особистість.

Так от прошу замітити: усі ці історії я дізнавався з розповідей сусідів та знайомих. І хочу сказати що довго не міг повірити що усе це правда. Був період коли навіть ображався на оповідачів, мовляв вони зводять наклепи на пана Михайла. Для мене він завжди був взірцем інтелігентності нашого міста та кварталу, хоча іноді в старомодному костюмі. Проте одна історія порушила ці переконання.

 Це було взимку коли ми зі студентами технікуму їхали на екскурсію у місто Львів. Ми забилися в вагон електрички і позаймали усі можливі місця. Я з Віктором сіли між старших жіночок, бо народу в той день у поїзді було просто тьма тьмуща. Коли електричка мала уже від’їжджати раптом до вагону заскочив один чолов'яга зі знайомими рисами обличчя.

• О, Марясь, як добре що буде товариство, а то не люблю у тій бляшанці їхати - весело заявив наш сусід Місько і безпардонно умостився між двома старшими тітками навпроти нас.

Та так умостився, що крайня просто злетіла на прохід.

• Прошу пана, не штовхайтесь! Ви тут не самі! - огризнулася та.
• Та йой що ви істерику закатуєте - тут ще стільки місця. Ну хоча б на проході - і містер Йой захихотів від свого як йому здавалося "влучного" жарту.

Жіночка таки виявилась значно мудрішою у цій ситуації і не стала розводити полеміку. В той момент пан Михайло голосно позіхнув, кашлянув і додав:

• Марясь, біг на електричку навпростець, а там такі сніги, а знизу підтаяло. Чую ноги промочив. -  

В той момент він почав знімати свої чоботи з яких на світ з'явилися ноги у дірявих шкарпетках. Та цього Міську виявилось замало. Він знімає шкарпетки, як дорогоцінний скарб, і починає водити ними як прапор перед нашими носами, роздумуючи чого вони все таки мокрі і чого протікають. Зрештою він повісив їх сушитися на вантажну полицю. Скажу, незважаючи на "французькі" аромати такий перформенс дав свій ефект - дві тітки зникли у невідомому напрямку і більше ніхто не мав бажання підсідати до нашого товариства. Тож нас залишилось четверо: ми з Віктором і містер Йой з і ще однією бабусею, яка міцно спала.  Їй очевидно було все одно що над нею майоріли шкарпетки як "прапор перемоги" усіяний кульовими отворами. Чесно скажу, що тоді стало дуже соромно за нашу вулицю, і світ перевернувся у сприйнятті містера Йой.

•  Ну то куди їдете - вирішив поцікавитися я в сусіда.
• Та їду на конференцію . - відповів той - Не хотів їхати, але та йой львівські фуршети особливі.

Поки ми розмовляли, сусідка крізь сон позіхнула і примостилася на плече пана Міська, солодко при тому крізь сон посопуючи. Такі зміни сценарію явно не сподобалися містеру Йой і він вирішив привести пані до тями. Для цього як нашатирний спирт він використав свою шкарпетку. Жіночка затягнулася ароматом і звісно прокинулась. Ну але Місько зрозумів, що переборщив тож вирішив реабілітуватися і ласкаво заявив:

• Прошу пані, та спіть далі. А може ви ноги протягнете?

Це була остання крапка у цій історії: вагон вибухнув реготом, бабуся з переляку теж залишила наше товариство, лише Місько кліпав здивованими очима:

•  Та йой, та що я такого сказав, я хотів щоб їй зручно було.

Після цієї поїздки я зрозумів який «крутий» філолог наш сусід і що прізвисько Містер Йой здобути не одною пригодою та історією. Назад ми ретельно обирали вагон, щоб було без сусідів, без місцевої інтелігенції і шкарпеток, бо день був перенасичений подіями.