Про соляного троля - правда чи вигадка.

Моє рідне містечко багате на різні легенди, і одна з них переповідала про таку магічну живність як «соляний троль». Сталося це ще в далекому середньовіччі коли прокладали шахту до ропи щоб видобувати сіль. Так от на глибині 50 метрів робітники провалилися в печеру де жило багато незрозумілих істот. Вони почали бити робітників, обзивати, кидатися на них. Ледве ті встигли втекти з печери і закрити отвір дерев’яним люком, але той під їх натиском не витримав і усі ці істоти вирвалися на поверхню. Ну охоронці порядку з ними собі ради так і не змогли дати, тому до справи було запрошено молодого дрогобичанина Юрка з Горішньої брами, адже батько його був солеваром і знав усі нюанси щодо видобутку солі і магічні також. Юрко був вченим хлопцем і цікавився наукам, тож взявся рятувати рідне місто. Він зібрав своїх ровесників і розпочалося справжнє полювання на тролів. За два місяці були виловлені усі і відправлені на експерименти до Італії. Проте один хитрий троль таки вислизнув з їх рук і час від часу проявляє свою хижу натуру на солеварні.  

Ну я ту легенду теж від бабці чув ще будучи дуже маленькою дитиною і вона мене постійно цькувала коли був нечемний: «От зараз як прийде солений троль, і як дасть по дупі! Буде пекти довго і ніякі ліки не допоможуть.» Але я ніяк не міг подумати що ця легенда в один момент стане для мене настільки близькою.

Так от не дуже я й швидко підріс від того моменту, як наш сусід дядько Василь знову взяв мене до міста. На вулиці була холодна зима і батьки мене послали купити якихось гостинців на новий рік. Дядькові Василю теж треба було пройтися по ринку і зайти на роботу. Працював він на Дрогобицькому сільзаводі.

Для мене це була радість оскільки на сільзаводі ще ніколи не був і чув лишень про нього усілякі страшилки. Коли побачив я місце роботи нашого сусіда, був трохи розчарований: декілька непримітних хаток і це все? Я ж собі уявляв здоровенний завод з багатьма цехами, море труб з яких мав би чомусь валити густий і білий дим. Нічого такого не було. Було декілька одноповерхових споруд і по заводу. У першій споруді стояла велика качалка і під нею мені сказали є велика шахта, тож якщо буду нечемний мене туди відправлять. Я так зрозумів що саме там напевно жили ті тролі. Далі ми перейшли в інше приміщення і там було куди цікавіше: великі ванни під якими горіло багаття, а над ними стелився дим. У цьому приміщенні не було вікон а лише декілька ліхтарів освітлювало простір. Воно виглядало як якийсь магічний замок. Тут було усе дуже старе. Таке враження, що усе побудовано ще за часів того Юрка з легенди. В кінці приміщення стояло багато мішків, очевидно з сіллю, а над ваннами чаклували два високих дядька з великими черпаками.

• Так малий, ти тут заждеш, бо я маю з тими богатирями потеревенити. Тут тепло, тільки нікуди не ходи нічого не рухай – дав настанови дядько Василь, а сам з тими чаклунами пішов десь на вулицю.

Спочатку в приміщенні була тиша, яку час від часу порушував тріск дров. Я потроху став звикати і придивлятися до деталей. Раптом я побачив на одному черпаку грудку білого порошку. От цікаво: це напевно або цукор або сіль. Ні, це точно треба попробувати. І тільки но я підійшов і відколупав кусочок тої речовини, як за спиною почув різкий противний і скрипучий голос.

• Не рухай то. Тобі ніхто не дозволяв. І взагалі іди геть звідси бо я працюю!

І тут я відчув як хтось мене легенько вдарив по ногах. Від несподіванки я відскочив від черпака і трофей полетів десь на землю. Я озирнувся, але за мною нікого не було. Трохи увійшовши в норму, все таки вирішив не відступати від задуманого. І тільки но я потягнувся за другим кусочком тої речовини, як вже з іншого кутка почув знову той голос.

• Тобі сто разів казати, не рухай бо ти мені заваджаєш працювати.
• А, а, а чим я мішаю, я лише спробувати – запитав я в пустку переляканим голосом
• Не доходить людині. Тебе що на черпак посадити і кинути в вогонь. І тут я побачив, як по древку черпака до мене посунула велика волохата рука.

Я закричав і стрімголов кинувся на вихід. Там напоровся на двох «богатирів» і дядька, які мирно спілкувалися.

• Стоп, стоп, малий, що трапилося?
• Там, там, троль соляний – затинаючись від страху промовив, я.
• Який троль? – перебив мене дядько Василь.

В той момент один з «богатирів» підморгнув сусіду і промовив:

• Так воно і є, напевно ти був неслухняний. Давно ми про нього нічого не чули. Василю ти собі працюєш в бухгалтерії і не знаєш, що у нас тут коїться.
• А чого, а чого ви його терпите і не заженете назад в шахту? – в істерії я накинувся на свого співрозмовника.
• Розумієш, він прикрий, але він нам допомагає. По ночах завжди два три мішки солі з нього є. Ми його не бачимо, але теж іноді дістаємо на горіхи. Проте якщо усі чемні, його роками не чути.
• Ходи малий в бухгалтерію і касу, бо маю взяти «получку» і папери передати. Вистачає з тебе  історій на сьогодні. – дядько Василь взяв мене за руку і повів у інше приміщення яке тут називали «контора». Ми зайшли в якийсь кабінет віддали папери, а далі пішли у касу.

Біля каси стояло декілька людей. Ми зайняли чергу, і раптом у приміщення зайшов невеликий дідок в кепці з дуже волохатими руками і заговорив:

• Трясця знову тут вас понаносило, коли вже я свої кровні заберу.