Різдвяна історія з дядькової шапки

Ця історія хоча і не вирізняється якимись надзвичайними сюжетами, та для мого серця по особливому тепла, адже Різдво та його настрій, незважаючи на заборони у радянський час, все одно був одним з найвеличніших родинних свят. Це той момент у році коли в одній кімнаті за одним столом можна побачити майже всю найближчу родину. Тоді я ще був школярем і кожне Різдво для мене здавалося неймовірною казкою.

У той рік знову уся родина на другий день Різдвяних свят зібралася у нашої тітки Марії на святкування. Ще усіх не було, а саме чоловіка тітки Марії Романа, який працював аж у Львові, займаючи там якусь високу посаду. Він мав приїхати додому останньою електричкою. Тут були усі: дідусь бабуся, татові брати та сестри і їх діти, мамині родичі. Гості розділилися на невеликі компанії і вели свої бесіди, адже дехто не бачився понад рік. І тут в двері задзвонив дзвінок. В коридорі почувся шум і невдовзі тітка Марія оголосила що вітайте гостей з Краматорська, які несподівано завітали до нас. Дядька Толіка, знав давно і ми його любили, бо хоча він був і східняк, проте любив наші традиції і був дотепним жартівником.

• Ну як Толік там у вас морози – запитав мій батько, вітаючи гостя.
• Холодніше ніж у вас. Хоч тут відігріюся – віджартувався гість.
• Дорога сподіваюся була легкою?
• О мали ми з Галиною попутника в поїзді. Цікавий був чоловяга. З ваших країв. Розказував що у вас тут зараз мода шапки норкові красти.
• О то ти краще знаєш останні події ніж ми тут усі.
• Та чого, ми теж в курсі - обізвалася тітка Орися. - Ви що не чули історію про бабу Ганю – вашу сусідку?
• Ти про що Ориславо? – перебив її чоловік.
• І ти не знаєш. От слухайте. Баба Ганя, як почула що крадуть норкові шапки в районі вокзалу, дуже захвилювалася, бо донька їй як раз віддала шапку колишнього свого чоловіка.
• Дивна баба, і як вона її носила? – перепитав хтось з гостей
• Та от так і носила: хустка а зверху шапка. Як караульний під мавзолеєм.

Усі дружно засміялися, але попросили тітку Орисю продовжувати розповідати, оскільки сюжет усіх зацікавив.

• Так от вирішила баба Ганя винайти протиугінний пристрій. Вона взяла і пришила до шапки резинку від панталонів і надягала її як фуражку з резинкою під бороду. Так от на днях вона верталася від доньки зі Стрия. Іде собі з останньої електрички по нічному Дрогобичу, як раптом чує за спиною хтось біжить. Вона навіть оглянутись не встигла як цей хтось з неї зірвав шапку і спробував утекти. Але не тут то було: шапка спочатку піддалася, а потім як зачарована заскочила назад на голову баби Гані. З першої спроби злодій не зрозумів що сталося, тому вирішив піти по другому колу. Коли і в друге навіть приклавши сили нічого не вийшло, він лише послизнувся на льоду  і вже там баба Ганя доправила його своєю палкою. Тікав що аж гай шумів.

Звісно після такої історії усі довго ще сміялися, аж раптом цей гамір перебив громовитий голос дядька Толіка.

• А я щось Романа не бачу?
• Роман зараз має уже скоро приїхати. Він останньою електричкою повертається з роботи зі Львова.
• З роботи? У мене ідея. Він ж не знає що ми в гості приїхали? Давайте його розіграємо – запропонував дядько Толік – Я натягну якусь маску і вкраду у нього шапку. Ех, і насміємося ми.

Справді усі задоволено підтримали ідею, адже знали що Роман надзвичайно тиха, спокійна і толерантна людина. Такий собі взірець радянської інтелігенції. Він ніколи ні на кого не підвищував голос і швидше за все він прийде сумний додому з побоювання що тітка Марія його відчитає за загублений дарунок на День Народження. Саме так, цю дорогоцінну шапку вона роздобула невідомо якими шляхами, адже такі вироби були в дефіциті.

І ось за мить ми дітиська серед різдвяної зимової ночі причаїлися біля одного з ліхтарів щоб бачити усе як то кажуть з перших рядів. Незабаром на вулиці з’явився натовп людей, який чимчикував в напрямку центру. Це означало що електричка уже прибула. Незабаром серед натовпу ми узріли дядька Романа який інтелігентно зі своїм портфелем чимчикував додому. Він здавалося був занурений глибоко у свої думки і не зважав ні на що, адже його ноги добре знали куди його донести. Та раптом з-заду  у натовпі один чоловяга почав прискорювати ходу і зрештою перейшов у біг. Коли він порівнявся з дядьком, хутко зірвав з нашого родича шапку і подався навтьоки. Але далі сталося те на що ніхто з нас не сподівався: дядько Роман відкидає в сторону портфеля і двома спритними скоками наздоганяє свого кривдника. Далі був хитромудрий прийом і злодій опинився на снігу. В той момент дядько Толік зрозумів що справа кепська і спробував виправити ситуацію:

• Роман, та це я – Толік – спробував він викрикнути, але було вже пізно.

Роман з усієї сили заніс ногу у відміряв добрячого копняка.

• А то тобі за шапку – спокійно промовив він і пішов підбирати свого портфеля.

Пізніше уже за столом Роман підняв тост за родину, але в кінці додав:

• Толік, ти кумедний чоловік, але жарти в тебе дурацькі.

З того моменту ми заповажали дядька Романа і зрозуміли, що не можна робити поспішних висновків про людину не пізнавши її по багатьох ситуаціях. Дядько Роман відверто здивував.