Шкільна одіссея нашого Ігорка

Про Ігорка я вже розповідав в історії про поїздку на екскурсію в монастир. І там у тій публікації згадав про цього малого шибеника трохи з критичної точки зору, та все ж, незважаючи на імідж поганого хлопця нашого класу, було у ньому щось і добре. Немає вже сьогодні Ігорка з нами, але через роки совість мене замучила, що вічно згадуємо про нього як лиходія, а були в його житті і світлі сторони.

Одна з таких сторін – винахідливість. Вперше про подвійну бухгалтерію ми, його однокласники, довідалися саме від Ігорка. І виплив цей винахід після серії батьківських зборів, коли до школи запрошували маму Ігорка, щоб розповісти традиційно який Ігорко поганий. Приходила мама, усе вислуховувала, і потім заперечувала все сказане, мовляв на її синочка класний керівник та діти хочуть звести наклеп. І аргументом цьому був щоденник Ігорка.

• Не розказуйте мені казок – черговий раз перед класом виступала його мама – Він у мене вчиться добре. Хоч оцінок небагато, але вони усі високі. Жодної поганої оцінки я там не побачила.
• Та не може бути, та минулого тижня, я персонально йому вліпила декілька негативних оцінок і в щоденнику написала два зауваження за те що приніс мишу до класу, і за те що закинув шапку Іринки на лампу. – не витримала класна керівничка.
• От бачите ще раз кажу, ви маєте зуб на мого Ігорка і хочете його осквернити. Не бачила я ніяких зауважень і поганих оцінок.

Мені ж досі дивно, як декілька років поспіль наші вчителі не могли відкрити дану загадку. Проте нарешті сталося, і під час чергового виклику мами Ігорка до школи нарешті керівничка зіграла в ва-банк:

• Ну як ви не бачите очевидних речей. Я ж написала стільки зауважень за останній період. Мені в щоденнику місця не вистачало.
• І де вони – знову завзято і іронічно перепитала мама.
• А ну Ігорко неси сюди щоденник. – скомандувала керівничка.

Ігорко замнувся на своєму місці і видно було що його голова приймає певне рішення. Та врешті він витяг з портфеля щоденник і поніс показати керівнику класу. Спочатку вона гортала його з зацікавленням, адже там справді були лише позитивні оцінки з трудового навчання та фізкультури, проте коли сторінки почали наближатися до «сьогодення», класний керівник почала втрачати дар мови:

• То не той щоденник – видавила вона через стиснуте від образи горло – Ще раз питаю: Де щоденник у який я ставила оцінки?
• Та це і є. Ось там ваш підпис – парирував Ігорко.
• Не роби з мене дуру. Де щоденник з іншими оцінками…

Скажу лишень у цей момент істини класний керівник тріумфувала, адже коли таки Ігорка притисли показати реальний стан справ, його мама мало не втратила свідомість, хоча такого типу жінкам це не притаманно. Ну і усі ми сиділи з похнюпивши голови, адже як так нам не прийшла думка завести два щоденники: один для гарних оцінок, а інший для поганих. А Ігорко додумався і майже три роки водив усіх за ніс, що гарантувало йому мир та спокій як дома так і в школі. Проте ця історія також навчила нас що немає неправди, яка б рано чи пізно не була викритою. Так і з подвійним щоденником чи то пак подвійною оцінковою бухгалтерією трапився фінал, після якого ми скористатися тим ноу-хау уже не могли: про нього знала уся школа.

Та часто густо Ігорко діяв і на благо усього класу, покриваючи наші дрібні витівки. Серед таких була історія з уроку математики. Як предмет так і вчительку ми дуже не любили. Ну була вона старша, пояснювала предмет як на партійних зборах, і незначна неувага оберталася нам лінійкою для дошки по одному місцю. О цю справу вона любила дуже. Вона самоутверджувалася в ній і кожен удар по дупі супроводжувався викриками наповненими тріумфом і блаженством. Отож одного разу колективний терпець увірвався і вирішили їй зробити маленьку неприємність: на вчительському кріслі написали декілька непристойних слів про викладача і математику загалом. В тому що наша вигадка дасть результат були впевнені на 100%, адже пані… Ні не буду її називати, носила великі окуляри і недобачала.

Так і цього разу наша математичка влетіла в клас диктуючи яку відкривати сторінку і що буде усіх питати. Вона плюхнулась на свій трон, чим викликала легенький сміх у класі, який правда скоро притих після перших поганих оцінок. І тут сталося неймовірне: у клас відкрилися двері, зайшов завуч і покликав вчительку на нараду. Ми ликували, адже 20 хвилин спокою нам гарантовано. Минуло трохи більше 25 хвилин і раптово двері відчинилися. На порозі стояла наша математичка з червоними від люті очима. Вона спочатку оглянула нас потім скомандувала:

• Ігорко, до дошки!!!

В той час вона обирала інструмент тортур. Знову в її руках опинилася добротна дерев’яна лінійка для малювання крейдою на дошці прямих ліній. Хто її пам’ятає, може лише поспівчувати Ігоркові, адже увесь залишений час до завершення уроку він піддавався математичним тортурам. Скажу, раз дістав тим предметом за банальне невиконане завдання – штука не з приємних. Ігорко ж навіть не пискнув і не здав команду, яка вчинила ці капості. Ну така була його карма: як що щось траплялося, лише винним одразу по замовчуванню був Ігорко.

         Ну і третя історія про Ігорка, буде вже ліричною, адже він умів і закохуватися та проявляти ознаки людяності. Так сталося що в другому класі Ігорко по справжньому закохався в мою кузину Ліду, яка вчилася зі мною в класі. У вільний від крадіжок час він всіляко намагався Ліді потрапляти на очі, завжди пропонував свої послуги у носінні її портфеля з підручниками додому.