«Чорна рука» і літо

• А тепер послухайте страшний анекдот про «Чорну руку» – любив розповідати Вітя.

Це був справжній культ «Чорної руки» нашого дитинства. Хоча тоді ми й навіть не знали що це таке, бо дорослі нам не переповідали зміст однойменного фільму. Та для нас це було щось таке чого треба лякатися. Скрізь де збиралося більше трьох малюк звучали анекдоти про цю страшну «Чорну руку». Відтак для нас це був такий магічний елемент, який існував сам по собі і міг наробити якогось лиха. Ну принаймні я так собі це уявляв. Тож наступна історія про страхи дитинства та дитячу уяву.

Сталося так, що влітку коли усі по таборах або до бабусь в село на відпочинок, я опинився в обласній дитячій лікарні за Львовом. Ну не все так трагічно насправді, адже ситуація завжди є такою, як ви до неї поставитесь. Лікарня в лісі, щодня нас випускали гуляти, море дітей – чим не свій табір. Усе б було ідеально, окрім двох речей: уколу в дупу і злющої санітарки Раї. Якщо з першим можна було якось боротися, то з іншим – була дилема для усіх 7 палат нашого відділення. Вона була не місцева, тож єдине що забавляло нас в ній – її мова, адже української вона так і не засвоїла.

Та час йшов і ми по традиції збиралися в одній з палат щоб розказувати страшні побрехеньки. І як вже здогадалися, більшість з них були про «Чорну руку». І тривало це поки пані Рая не розганяла нас по палатах, при тому викрикуючи дуже погані слова російською. Але так було лише коли вона була на чергуванні.

Так от наступили чергові вихідні лікарняного літа. Як завжди більшість дітей батьки позабирали додому. У лікарні залишились ті, хто далеко мешкає. Знову ж до традиції ми усі збиралися ночувати лише в двох палатах: в одній хлопці, а в іншій дівчата. Так принаймні було веселіше і не так страшно.  

• Дівчата. Цієї ночі до вас прийде «Чорна рука» - заявив мій новий друг Женя зі Львова. – Я ж вам казав що мій дідо був чарівником, і я теж дещо вмію.
• Ой ой ой, боїмося – посміялися наші красуні – Ти вже нам вітамінки діставав з процедурки силою думки.
• Ну там двері дуже міцні, думкою так не пройдеш. Я ж вас просив тоді щось простіше загадати – блефував Женя.
• Ну а з чорною рукою ти загнув – видно анекдотів переслухався – підколола гарна дівчинка Ліда з Журавно.

Мені досі дивно чого Женю не забирали на вихідні, але для нашого хлопчачого товариства він був знахідка. Женя знав багато анекдотів та історій, він мав гарні лідерські якості і звісно ми його очікували в цю ніч у нашу палату. Але цього разу йому було не до анекдотів: на кону стояла його репутація «чарівника», якою він вічно хизувався перед дівчатами.

• Мар’яне ходи зі мною – покликав він мене в той момент. І коли ми відійшли за кут коридору він заявив – Нам треба щось робити, бо це останній шанс дівчат налякати. Мене на другий тиждень виписують.
• Ну, я ж казав що як обманюєш, то хоча б правдоподібно. А де я тобі зараз знайду чорну руку.
• Ти у нас голова, не я – підлизався Женя – вигадай щось.

Видно хвальба іноді сильний інструмент, адже за мить я вже ділився ідеєю.

• Дивись ми на другому поверсі. Так?
• І що? – не розумів Женя.
• На першому поверсі теж діти і вони під палатою з дівчатами. Треба з ними домовлятися.
• Добре, а де сама чорна рука і як вона зайде?
• Швабра і медична рукавичка.
• Мар’ян ти генній!!!

До вечора суботи було ще далеко, тому у нас розігралась справжня таємна операція. З малишнею першого поверху домовитися вдалося дуже легко. Тут зіграв авторитет  Жені, а от швабру і медичну рукавчику довелося діставати колективно. Єдина швабра, яку ми знали і яку дуже боялися, бо діставали нею по дупі, була у пані Раї, яка як на зло чергувала в цю ніч. Та ми знали, що по вихідних пані Рая не дуже старалася і під вечір могла трохи пригубити чарчину з подружками з інших відділень, тому о п’ятій вечора швабра була уже в нас в палаті замаскована під ліжком. Ну і медичну рукавичку хтось з наших співпалатників організував з процедурного кабінету.

Наступив вечір. Пані Рая уже міцно спала в себе в комірчині після дози оковитої. Ми ж порушили традицію суботніх вечорів бо просто було ніколи на анекдоти, усе мало відбутися як по нотах. Мало того за легендою чорна рука мала прийти до дівчат рівно опівночі, до якого залишилось не так багато часу. Отож діставши рукавичку хтось її надув щоб вона була у вертикальній формі і ми з Женею стали шнурівками від взуття прив’язувати її до швабри. Павлик тим часом через вікно перемовлявся з першим поверхом роздаючи інструкції. Ігорко був на атасі чи не йде часом пані Рая. Андрійко та Микола прослуховували стінку що там робилося у дівчат. Одним словом усі були при справі.

Ну скажу прослуховувати дівчат було найцікавіше і найпростіше, адже стіни в лікарні були дуже тонкі. Справді так пізно дівчата ще не спала. То вони розповідали анекдоти про «Чорну руку», то обговорювали нас хлопців. Ну і про Женю не забували. Видно було що інформація про «Чорну руку» їх заінтригувала.

• А я казав що їх зацікавлю – прошептав мені Женя на вухо – Ну що все готово, опускаємо.

Отож наша конструкція, тобто швабра з прикрученою до вершка медичною рукавичкою почала акуратно через вікно опускатися до підвіконника першого поверху, де пара рук її уже прихопила.

• Так північ ну що починаємо – скомандував у вікно тихо Женя – Поїхали.

Два хлопчика на першому поверсі стали на підвіконник на вулиці і почали підіймати швабру так, щоб рукавичка з’явилася у вікні дівчат. Ніби вдалося. Проте очікуваного ефекту це не викликало: дівчата і далі продовжували розмовляти. У відчаї Женя просто прогудів у вікно на повний голос

• Гу-гу-гу-гу!!!

Все що далі відбулося, просто перевершило наші сподівання. Спочатку дівчата на мить усі разом затихли, а потім на усю лікарню рознісся потужний дівчачий вереск. Він був такий сильний, що у багатьох вікнах лікарні повмикалося світло і ми почули як коридором до нас хтось несеться.

• Атас. Райка – крикнув Ігорко, і ми всі прямо в одязі позаскакували під ковдри на ліжках. Хто не встиг – під ліжка.