Про друга Мурчика

Думаєте про кота? Було б занадто просто і не дуже цікаво. Так от ця історія сталася коли я вже був у 8 класі. Те що наша вулиця була недалеко коло річки було водночас і щастям і прокляттям. І називалося прокляття – «пацюки», або «щурі». У післявоєнний час на них не дуже й то звертали увагу, але приріст популяції гризунів, почав завдавати шкоди мешканцям міста, оскільки ті зі свого ареалу боліт та річки перекочували на наші вулиці.

Насправді дуже хитрі тварини, тож боротися з ними було не так то і просто. От і ми з хлопчаками долучилися до війни з зубастим ворогом. Дякуючи нашому трудовику Леву Зеноновичу, який також потерпав від зубриків, ми мали чудову базу для експериментів і створення щонайвигадливіших капканів на гризунів. Скажу перепробували усі конструкції для мишей, але вони навіть при масштабуванні не давали потрібного результату. Тож якось Вітя приніс креслення капкана-клітки, роздобутий в одному з молодіжних журналів.  З того моменту розпочалися справжні змагання хто зробить краще і хто зловить більше.

Насправді конструкція цього (як ми тоді його назвали) «виробу 01» була достатньо простою: це була клітка з нехитрим механізмом де закріплювалася приманка. Коли пацюк ставав лапками на той механізм, він разом з платформою перевертався у клітку і вже з неї не міг вилізти. Перші зібрані моделі не давали результату.

• Знову нас журнал надув – огризнувся Вітя якось на уроці трудового – То вже другий раз таке що робимо по їх схемах і нічого не працює.
• А я думаю тут десь не там «собака зарита» - потрібно дослідити чому не працює. Або корм несмачний, або пацюки завеликі – поділився я своєю думкою.
• Ти хочеш сказати де «пацюк заритий»? – перепитав Вітя.
• А ти про «собаку»? Мені без різниці хто там заритий, але я вірю, що цей механізм має спрацювати. От вірю і все. Дуже він мені подобається.

Справді на другий день, я поцупив у діда старий армійський бінокль і засів в засаду. І о диво, три пацюки, як коні, прийшли до клітки, зробили все за інструкцією але механізм не спрацював. Другий день я був весь в думках чому так сталося. Я на математиці, географії і інших предметах думав лише про пацюків. І от сиджу і чую як десь в просторі чийсь громовитий голос розірвав мої роздуми.

• А чи не розкаже нам Мар’ян що таке інерція і цікаво що поглинули його думки що маю аж третій раз його до дошки викликати.
• Та от думаю чого інерція не допомагає ловити пацюків – автоматично виходячи з роздумів заявив я.

І тут я розумію що це урок фізики. Звісно колективний сміх класу уже було не погасити, але викладач не вгавав:

• І чим провинилася інерція перед пацюками?
• Вона не дає спрацювати механізму капкану, який ми розробили на трудовому – і тут я вирішив йти в ва-банк і розповісти про те чим займаємось останні дні.
• Шановний – цілком серйозно відповів вчитель фізики – На мою думку грішите не на ті величини у фізиці. Зверніть краще увагу на масу, а не на інерцію і не вашого піддослідного а механізму винаходу.  Ну а про інерцію все таки треба довчити. О і ще якщо створите діючий механізм – з мене плюс один бал до оцінки.

Я був здивований поворотом подій. Видно вчителя фізики зубасті теж доймали. Але все ж це була еврика, як ми до цього не додумались. На другий день на уроці трудового навчання у нас розгорілась дискусія яку вирішив вчитель. Він запропонував замінити механізм з металевого на дерев’яний, а ще точніше на фанерний. Насправді це було круте рішення, адже пиляти лобзиком ми вже давно не практикували, але любили.

Перший тест драйв і у мене в клітці 2 пацюка. У Віті один, а в нашого однокласника Артема аж чотири. Так – усе працює. Ну але на цьому історія не завершилась. Коли в клітці опинилося 12 пацюків постало питання що робити з ними, бо тринадцятий туди просто би не вліз. Дідо запропонував їх сховати в хлів, а завтра ніби мали подумати як з ними поступити.

Наступило завтра, школа, потім музична школа, потім домашка, потім жмурки на пустирі де кожен хвалився трофеями. І якось серед того сумяття я й забув про своїх підопічних. Та забув не тітки я , але й дідо. Згадали ми про них аж через тиждень, коли баба нас почала взувати що пацюки пішки ходять по обійстю. І тут то ми спохватилися з дідом. Перша думка: наші полонені придумали як вирватися на вулицю і тепер мстять нам, гуляючи шеренгами перед нашою бабою. Тому, як тільки стемніло, ми з дідом з ліхтариками подалися до хліву. Те що  ми побачили нас вразило. Ні, клітка була зачинена, але в ній був лише оди велетенський пацюк з наїдженим пузом. Він лежав на боці і жалісливо дивився на нас.

• Що будемо робити? – перепитав дід, бо він дуже боявся бабиної мітли.
• Давай його залишимо собі – насправді мені так стало його жаль, і з того моменту я зрозумів що у пацюків у стосунках з нами дуже не легка доля.
• Ти що, хочеш щоб нас з тобою з хати вигнали – перепитав дідо – Я то маю де переночувати, є сіно в стодолі, і є баба Мартина, а от за тебе переживаю.
• Діду ну давай то завтра вирішимо.

Так я вторгував ще один день для мого пацюка. На другий день дідо звісно знову забув про нашого полоненого, а я під покровом ночі знову навідався у хлів. Наш пацюк трохи ожив, але сидів з дуже сумним виразом обличчя. Я зрозумів – він був голодний. Тож я змотався на кухню і нишком набрав там молока і приніс  у хлів. Спочатку комунікації не було, але уже через хвилину пацюк випив усю дитячу тарілку молока. Так минуло три дні. Мені здалося що ми з пацюком навіть подружилися. Більше скажу, я йому придумав ім’я «Мурчик». Це за любов до молока і, що так вправно як кіт подолав своїх конкурентів.

Та все ж таємне рано чи пізно стає явним, тож на четвертий день за моєю благородною справою мене застукав дідо. Це була моя перша чоловіча розмова з дідом щоб переконати його не здавати мене і Мурчика. Більше того я переконав діда випустити Мурчика на воля.

• Діду ну ти бачиш який він пузатий, куди він втече. Тим паче він тепер ручний
• Ти не розумієш Мар’ян, яка то дурацька ситуація. Я собі уявляю: виходжу на вулиці і кличу «Мурчик, Мурчик», а тут вибігає здоровенний пацюк і починає тертися об бабині ноги. Баба разом з твоїми інфаркт дістануть. Нє нє нє то виключено. Хочеш здай його в зоопарк.
• Діду ну дай йому останній шанс. Ну давай сьогодні вночі спробуємо його випустити і подивимось що буде. Він ж і так не втече далеко. Зловимо і в цирк.