Розділ 15

Поки Орест вів мандрівників таємними стежками, дівчина розмірковувала. Лисиця, що говорить, — це цікаво. Більше того, скільки казок про них написано! Є й про лисицю з котом. Раптом не казка, а правда? Цікаві думки Ярослави перервала спина чугайстра. Саме туди дівчина врізалася чолом через свою неуважність. Чоловік лише притримав Ярославу під лікоть, щоби та не впала на землю, і сказав:

- А ось і житло Лісаф’ї.

Під розлогим дубом виднілася нора. Сама звичайна, неприваблива, вхід якої, поріс мохом. Миттю звідти висунулась руда морда. Ярослава навіть ахнула, настільки гарного забарвлення виявилася шубка у тварини. Примружившись, лисиця повністю вийшла з житла і вмостилася біля самого входу. Нахабно дивлячись на Баюна, лицедійка запитала:

- Ну і чого не вітаємось, коли в гості прийшли?

- Моя б воля, - пирхнув кіт, - я б до тебе з приставом прийшов! Гостювала б у царській в'язниці, як лиходійка! Якою і є.

- А ти все про свою курку горюєш, - Лісаф'я манірно закотила очі.

- Нічого собі, - знову обурився Баюн, - царську жар-птицю куркою обзивати!

- Хто старе згадає, тому око геть, - нагадала лицедійка.

- А хто забуде, тому оба, - не вгавав кіт.

- Та годі вже! – не витримала Ярослава і сердито тупнула ногою. Так вони до ранку сперечатися будуть і з'ясовуватимуть, хто правий, хто винен. – Про минуле потім поговорите, адресу вже знаєш.

Дівчина виразно подивилася на Баюна і той, на диво, замовк без нової порції обурень. Тим часом Ярослава зняла з плечей рюкзак і витягла звідти ватрушку. З цими перевертнями та історіями про Хорса, вона зовсім забула віддати решту частування Оресту. Щоправда, воно і на краще. Простягнувши перед собою ватрушки, Ярослава згадала, як вчила колись Ягинішна, і з усією ввічливістю вимовила:

- Вітаю, Лісаф’є. З добром та гостинцями ми до тебе прийшли. Не ображайся, якщо в годину незручну з’явились та тільки за допомогою прийшли твоєю. Без відповіді твоєї не поборемо біду в Роздоріжжі.

Від здивування лисиця аж гикнула і витріщила очі. Так би й сиділа, якби Баюн знову не вставив свої «п’ять копійок»:

- Ти вже не перегинай. І без неї впораємося.

Але Лісаф'я пропустила шпильку повз вуха і уважно розглядала гостю. Вуса на рудій морді чуйно смикалися, видаючи зацікавленість.

- Так і бути, - нарешті відповіла лицедійка, - став частування біля нори. До душі ти мені припала, мабуть, Ягінішна з тобою не схибила. Розкажу, що мені повідали злидні, якщо прохання моє виконаєте.

- Ну, почалося, - невдоволено закотив очі Баюн.

- А якщо моя допомога не потрібна, то до побачення, дорогі гості, - хитро оскалилася Лісаф'я.

- Потрібна, - перебила Ярослава черговий випад шпильок від кота. – Чого просиш?

- Та ось лисенята у мене будуть, а я без чоловіка залишилася, - лисиця зробила дуже сумну мордочку і навіть просльозилася. - Дозволь тут залишитися, поки діти не підростуть і своєю дорогою не розбредуться. Ну то як?

- Звичайно, можеш залишитися, - випалила Ярослава, перш ніж почула застерігаюче шипіння за спиною.

Обернувшись, дівчина побачила, як кіт розчаровано затуляє лапою очі. Ну, що знову вона не так зробила? Вічно йому не догодиш!

- Ось і славно, - посміхнулася Лісаф'я. - Злидні ці розповіли, що Варвара замкнула домового в скриню. Та не просту, а кощієву. Скриня під ліжком стоїть, а от де ключ від неї, не знають. Але є у відьми на краю селища таємний притулок у занедбаному будинку, там вона свої справи темні робить. Спробуйте, може, там пошукати.

- Тьху ти, - сплюнув кіт, - піди туди не знаю куди, принеси те, не знаю що. Нічого нового у цьому світі не можуть вигадати.

Не чекаючи на продовження розмови, Баюн розвернувся і почав іти. Але Лісаф'ю це анітрохи не засмутило, навпаки, вона мило посміхнулася Ярославі і сказала:

- Заходь, дівчинко в гості, буду рада бачити. Тільки наступного разу принеси на гостинець курочку, а краще качечку.

Договоривши це, лицедійка змахнула пухнастим хвостом і зникла в норі. Поминай, як звали.

Дорогою назад  Баюн старанно мовчав, сердився, пихкав, але мовчав. Чугайстру, здавалося, і справи немає до того, що сталося. А ось спокою Ярослави вистачило не на довго.

- Не знаю, чому ти так з'ївся на Лісаф'ю, але це ваша справа, - випалила дівчина. - Не розумію ось тільки, чому на мене гніваєшся?

- А навіщо ти їй залишитись дозволила? – невдоволено спитав кіт.

- Ну так у неї діти будуть, - розвела руками дівчина. - Та й Орест каже, що вона зла не робить. Ось лисенята підростуть, Лисаф'я й піде.

- Лисенята, як же, - пирхнув Баюн. – Та це ж справжні розбійники! І поки вони підростуть, ми з ними таких клопотів наберемося! Це я тобі не зі злості кажу, а з наукових свідчень. Поки хитрюга ця їх виховає, вони тобі весь Чаробор дном вгору перевернуть, а Роздоріжжя обкрадуть до останнього глечика молока. Молодняк піди нагодуй.

Ярослава з жахом глянула на чугайстра, але, на її жаль, той лише стверджувально кивнув головою.

- Я ж не знала... - зойкнула дівчина. - А давайте скажемо, що я не маю сили укладати такі угоди! Це ж правда.

- Яка ж це правда? – здивувався кіт. - Ти помічниця Ягинішни, а значить маєш право говорити від її імені.

- Як це? - знову зойкнула дівчина.

- Та ось так, - з подиву Баюн навіть зупинився. - А ти думала, що дівкою на побігеньках влаштувалася? Добре б ще не знала про чаклунство, але все ж тобі відомо. Так би мовити, офіційна довірена особа, вважай, як і я.

- І що тепер робити? – Ярослава мало не плакала через свою дурість. Виявляється, на неї таку відповідальність поклали, а вона все зіпсувала.