Розділ 12

Ягинішна піднялася в хату далеко за опівніч. З мешканців тільки кошеня арисі примостилося на печі та домовик Якуб похропував поряд на всю кімнату. Молодець, що чарівну вихованку без догляду не залишив. Ярослава ж і Баюн були відсутні. Господиня двору зрозуміла, що якщо її помічники ще не повернулися, значить справа з новим домовиком виявилася складнішою, ніж хотілося б. Але Ягинішна не поспішала хвилюватися – вчений кіт свою справу знає і дівчину образити не дасть. Попросити призначити нового домовика для Ковальових – це не головне. Набагато важливіше розпитати, чи не з’являвся старий. Чи не розповідав чого цікавого? Може, заодно пояснив, чого ж покинув місце, де вірою і правдою служив стільки років? Навіть бабку Варвари не боявся, а та була справжньою відьмою.

Тим часом Хранителька тяжко опустилася на лаву. Ну і день у неї видався сьогодні! Хоча чим він важчий за інші? Зазвичай, з самого ранку їй доводилося приховувати чари від Ярослави, потім із завидною регулярністю приходили люди з селища: у кого злидні, у кого домовик запив, у інших вся худоба занепала, а у старости так взагалі Жар-птиця сінник підпалила. Далі – краще: або до самої ночі з чугайстром болотянок із Чаробора виганяли, або привчали кікімор до порядності.

Ось і сьогодні Ягинішна провела весь день у лісі. Причина все та ж – змії. Хтось скликав повзучих гадів прямо до Роздоріжжя, а ті із задоволенням селилися в придорожніх кущах і курниках. Найгірше було те, що невдовзі на Лукавому полі намічалося грандіозне свято Сонцестояння, на яке щорічно з'їжджалися люди з усіх областей, а то й інших країн. Як позбутися змій назавжди, Ягинішна так і не змогла поки що придумати. Їх вдалося лише на якийсь час заманити назад у Чаробор. Безперечно, це витівки Чорнобога, але йому явно хтось допомагав із селища, і знахарка майже була впевнена, що це Варвара. Залишилося лише знайти докази.

Ягинішна тяжко зітхнула. Така вже робота у Хранительки – дбати про людей, навіть якщо ті не знають про це. Даремно її Бабою Ягою обзивають позаочі. Хіба вона кому погано хоч раз зробила? Не цінують, у диво вже не вірять – все на випадковості списують і жарти. А вір люди в чаклунство, то все було б набагато простіше та швидше. Та й хитрувати не доводилося б.

Знахарка знову тяжко зітхнула і подивилася на палицю у себе в руках: з півтора метра довжиною, біла, різьблена і з навершям у формі зміїної голови. Без неї старенька з двору не виходила – вона їй і помічниця, вона і захисниця. Як там зараз модно говорити? Артхефакт? Чи Баюн інакше вчив? А яка різниця! Навіть не май він чарівної сили, Ягинішна все одно цінувала б його дорожче за будь-яку чаклунську річ. Адже це подарунок від її найкращої подружки Мар’ї-майстрині.

Як давно то було. Тоді й Мар’я ще майстринею не звалася, і Ягинішна, від народження Ягинею названа, в Хранительки не намічалася - так тільки, молодшою в сім'ї була. А ось хто Хранителькою мав стати, то це старша сестра – Ядвіга. Так було заведено: від матері до першої дочки. Але що їм чаклунство, то Ягині забава була. І була у матері палиця стародавньої роботи: оберіг від вірних слуг Чорнобога - змій. За легендою, перша Хранителька Трьох Перехресть, Ядміла, закувала в мармур королеву всіх гадів Нагу і водночас набула частини її сили. Через білизну свою палицю в роду прозвали Кістяною Нагою. Ох, як наймолодшій доньці була охота до неї дістатися! Але ніхто чарівництва їй не довіряв і грізно наказали не заважати. Ось Ягиня потай і почала чаклунству вчитися.

Як зараз пам'ятає: вдень за Ядвігою стежить, а вночі через вікно вибереться і в ліс біжить. А щоби не страшно було, Мар'ю з собою тягне. Чи мало, чи багато навчилися, але рукоділля у Мар'ї прославилося на все село. За що не візьметься, то в руках і крутиться-вертиться. Мереживо найтонше, пояски найяскравіші, будь-яке полотно біліше за сніг. А ось Ягиня начебто і почаклує, а до кінця завершити нічого не може. Відвар який, так одразу прокис, якщо козу в жабу перетворити, то тільки в рожеву, а про польоти на мітлі соромно і згадувати.

Тоді її подружка Мар'я і взялася до справи. Скільки лісами бродила, скільки ночей не спала - невідомо, а до шістнадцятиліття Ягині зробила дівчина палицю найтоншої роботи - таку саму Кістяну Нагу, що в сім'ї Хранительок з віків передавалась. Це зараз все перебрехали, мовляв, у Баби Яги нога кістяна, а не палиця чудесна. І як тільки Ягиня в руки цей дар прийняла, так все на місця свої стало: і звірів вона чує, і потрібні трави бачить, і вітри їй у слуги просяться. Тільки як додому повернутись та розповісти, що не послухалася матері? Що чаклунство потай вчила та ще й просту смертну сподвигла?

Але Ягиня з дитинства сміливістю відрізнялася і, як є, з гордо піднятою головою у двір увійшла. Хто б міг повірити? У будинку повно гостей, і всі з стародавнього та дикого лісу Чаробора. Плачуться, що Чорнобог підлий звів зі світу їх Хранительку і безчинства творить. Мати слухає, киває, а старшу дочку не відпускає – на своє місце готувала і в землі далекі відпустити не може, самій потрібна. А середня поготів у Хазяйки Самоцвітної гори пішла й назад вороття не буде. Ну, тут вже й так зрозуміло, що Ягиня гостям вклонилася, речі свої зібрала, з ріднею попрощалася і рушила в дорогу. Та не одна, а з Мар’єю. От тільки краще б подружку свою ненаглядну там лишила, матері під нагляд. А так…

Ягинішна змахнула гірку сльозу і лагідно погладила Кістяну Нагу. В очах навершя привітно сяяли два дрібні камені. Що тепер про минуле сумувати? Не до того зараз. Знахарка запалила самотню свічку на вівтарі і побажала доброї ночі єдиній зірці на небі, що невідривно споглядала за коханою подружкою ось уже стільки неземних років.