Старий та Водяний

На вулиці ранок ішов

Пташки щебетали, качки гелготали, кури клювали.

Тут з дому крики і репет пішов.

На вулицю дід вибіг з відром.

За ним, баба шкандибає з дрючком.

«Діду давай вже бігом, води принеси і давай на ставок»

«Та знаю стара, не вказую мені. Але на став не піду, не можна  субота, водяний же сьогодні бушує. Зловить мене і що тоді буде? Дрючком його ти не наб’єш.»

«Який водяний, що ти городиш, бери невід і на став нетямущий. Що не зробить аби не іти.

Як не підеш, то в хату не пущу, на вулиці спати мені будеш. Мені рибки принести ти мусиш. Солити я буду, консерву я буду. Давай вже скоріш»

Дід розвернувся, поставив відро:

«Стара, тобі тільки то й в  пельку, мізки вже всі засолила. Не буду, не змусиш, сама і підеш.»

«Лайдаче несчастний, тобі тут кінець.

Швидко за невід, торбину й бігом.»

За кілька годинної сварки, старий таки здався. Не зміг вже терпіти її.

Узяв новий невід, торбину велику, гарний шмат сала, бутля й хлібину. Поклав й перчину собі у кишеню.

Склав все в торбину і бігом вже на став.

Минуло хвилин десь із двадьцять як дід на став прикульгав. Роззирнувся довкола, хреститися став, вдихнув на всі груди і швидко до справ.

Закинув він невід, торбину поклав, усівся на беріг і сало дістав. Урізав шмат хліба і став  смакувать.

«А може і правда я дурно боюся, нема водяного, стара не дурна.»

Не встиг і доїсти як невід труснувсь. У сторони різні невід пішов.

Дід  вхопився, й став щосили тягнуть

Проте витягти ніяк не вдалось

«Що ж за рибина у сіті ввійшла.

Бабу й розпре от всього м'ясця.»

Рапто той невід щосили метнувсь

На берег пустий і рваний метнувсь.

Раптом на беріг винирнув враг.

Здоровий нечистий, як богатир,круглий от тільки і хвіст замість ніг, луска по всім тілу, хай йому грець, єдине що вуса звисали униз

Мабуть показавсь, чи не сам водяний.

«Ти хто будеш враже, - запитав водяний»

«Дід Олег мене звуть, - промовив старий.»

«Рибак мабуть будеш, не люблю таких.

І людей взагалі  не люблю.

Давай же Діду до мене у став

З ставу береш у став і підеш»

«Чекай же шановний чому так спішиш.

Дай хоч життя своє зберегти»

«А що пропонуєш враже такий?»

«Гру пропоную тобі чоловічу

Як встоїш то встав я сам тоді піду.

А ні то додому відпустиш, ще й невід ти новий даруєш.»

«А що це гра чоловіча, невже ти зі мною битися будеш?»

«Та ну тебе, жартів не треба - сказавши, старий із торбини бутля дістав.

Що це у пляшці ти маєш старий?

«Це те що розсудить хто сильніший з нас двох, -дістав він дві чарки і повні налляв.

Бери, не соромся, чи може злакавсь?»

«Та що ти старий, до кого говориш  - і залпом все всебе ввілляв.»

«Гарний суперник - сказав дідуган і залпом все теж у себе ввільяв.

Тепер давай другу товаришу мій - і знову дві чарки дід знову налив.»

Вже в друге суперник все залпом залив, а дід  вже чекає щоб третю налить.

Уже десь на п'ятій водяний щось «поплив».

А дід вже стоїть як нічого не пив.

«Гарно ж стоїш товаришу мій - сказав водяний і знову залив.»

А дід все чекає коли вже кінець і залпом чарчину він знову залив.

Бачить що вже супротивник затих, вже навіть вуса піднялися уверх.

Швидко дід всунув в кишеню рукав і швидко перчину в чарчину водяному поклав.

Щоб не видно горілки налив

І знов за здоровя горілку залив.

Водяний вже помалу чарчину залив, але ж він перчину вже побачить не зміг.

Як крутне водяним від того назад.

Упав бідолашний аж грунт затріщав.

«Усе стариганю не можу вже я, як після цього стоїш уже ти, здається мені що відкинусь уже.

Котися вже звідси хай тобі грець, дам тобі невід, ще й риби в кінець.

Як це ти встояв, ніби й не пив?.»

«Козака не здолаєш жартом таким, міцні як залізо, гартована сталь. Бувай же друже. Гарних часів.»

З того то часу старий ще на ловлю ходив, в суботу він бутля у торбу ложив і на став до водяного він в гості ходив.