Добро за Добро

Одного разу жив собі лис та вовк. І були вони друзями. І якось лис прийшов до вовка та й каже:
- Я сьогодні нам наїдок знайшов.
- Який же?
- Та в одного господаря такий курник великий і без собак. Заліземо, і бери досхочу.
- А як господар побачить?
- Не побачить, в них сьогодні свято якесь буде, я чув. От поки там галас буде, то ми й заліземо.
- Ну я не знаю лисе, страшно мені.
- Не бійся ми ж удвох.
І от на вечір прийшли вони до курника. Дивляться, а в хаті світло горить і галас на весь дім. Полізли вони в курник та й давай ловити курей. Ловлять аж чують, іде хтось.
Лис за курей і у дверцята вліз. Вовк був теж кинувся, але ж біда, двері заклинило.
- Лисе, - крикнув вовк, - поможи, бо двері заклинило.
- Вибач друже, господар іде, не встигну. Я нам курей збережу, а коли він відкриє двері то ти прослизнеш і будеш вільний.
А сам лис й думає, що йому кури, а вовк на себе все візьме. І спину збереже і курей візьме.
Втік лис, а вовк закритий зостався.
- Ой і обдурив же мене лис. І на що я дурний сюди припхався красти. Зараз прийдуть і дадуть мені різок.
Думав - думав вовк як йому від долі такої втекти, а ж тут в курник зайшов господар.
Побачив вовка та й каже:
- Вовче, так ти моїх курей крадеш? От я зараз тобі дам.
Впав вовк на підлогу та й завив:
- Не погубіть свого рятівника. Дайте мені ім’я своє добре зберегти.
- Що ти таке городиш? - Запитав здивовано чоловік.
І вовк розповів:
- Гуляв я вашим селом під небом зоряним. Нюхав бузок, а ж бачу, лис у ваш курник лізе. Я як порядний вовк, не стерпів цього, та й за ним в курник. А він вислизнув та й зачинив двері. От я тут і зоставсь.
- І курей моїх не брав?
- Та я ніколи! - знервовано вимовив вовк.
Подумав чоловік, почухав макітру. Ну що робити, випустив вовка.
Тільки хотів іти, а господар спиняє:
- На, ось тобі булочку вовче.
- За що? - здивувався вовк.
- За те, що лиса спугнув. За добро треба добром
Вовк витріщився на булку, легенько вклонився та чкурнув.
Дорогою лісом, вовк зустрів лиса. Той вочевидь вже добре повечерявши, з повним животом куняв під деревом.
Розізлився вовк. Свій покинув в курнику, а чужий ще й дякую сказав. Глянув він на булочку і стало соромно, що в доброго чоловіка хотів красти.
Гукнув він лиса:
- Здоров лисе!
Лис як скочив на ноги та по сторонах глядить. Угледів вовка, то лагідно заговорив:
- Вовчику, друже мій. Ти втік таки, ще й здоровий, я такий радий, - лис принюхався. - А що це в тебе так смачно пахне?
- Хех, як що, булочка.
- А де ж ти її взяв?
Задумався вовк, потім заговорив:
- Ой лисе, ох і історія, я тобі розповім. Як двері замкнулись, то думав все, пропав. Почув, господар йде, я став Богу молитись. І ось зайшов він і питає: «Чого це ти тут?» А я кажу, що до вас на свято прийшов, та дверима помилився.
- А він що? - запитав здивовано лис.
- А що, зрадів гостю, запросив в дім, посадив за стіл, добре нагодував. Та ще б сиділи, то я сказав, що маю йти. Довго прощались, поріднились, ще й булочку на дорогу дав. Але я так наївся, що з’їм вже її завтра.
Спершу не повірив лис, але ж у вовка справді була булочка. Захотів і він повечеряти в гостях.
- Вовче, А вовче, а можна і я в гості піду?
- Та певно що можна, вони й досі гуляють.
- А як же мені туди потрапити? Може проведеш як свій?
- Та ні, лисе, не буду навязуватись цим людям. Але, можеш як я зробити, зайдеш в курник, господар почує і ти скажеш йому те саме.
Пішли вони разом назад до курника.
Заліз лис в курник, а вовк каже:
- Ну все лисе, ти стій тут і чекай, а я піду, щоб нас разом не побачили.
Зачинив вовк двері, а лис чекає і все облизується:
- А які ж там, мабуть наїдки смачні.
Як угледіли лиса кури, то почали репетувати.
А вовк почув, що кури квокчуть, та й прибіг до вікна і гукає:
- Доброго вам вечора. Біда шановний пане, лис знову в курнику сидить. Я як тільки угледів, то швидко прибіг до вас.
Чоловік скочив зі столу та до курника.
Відкрив двері, бачить, а лис посеред курника сидить.
- Що ти тут робиш?
- Доброго вечора вам, я йшов до вас на свято як гість добрий, та помилився дверима.
- Ааа, як гість кажеш? Ну то я тобі покажу куди йти.
Як взяв він ціпка та як вперіщить по спині лисячій. Замахнувся і по голові. Як схопиться лис, та давай через двері навтьоки, та на паркан. А чоловік швирнув ціпка і по лисові. Ледь зміг він втекти.
А вовк дивлячись на ту картину, стоячи біля хати, заливався сміхом.
Подякував йому господар, склав вовкові займанку. Попрощався вовк тай пішов.
Подивився він на ліс, посміхнувся, тай каже про себе.
- Отож тобі лисе. Добро за добро.