Монстрик на ім'я Страх

Одного разу до Юхима завітав гість. Він прийшов неочікувано. У двері постукали тоді, коли Юхим відмовився від привабливої подорожі, бо він не хотів летіти літаком, боячись, що він впаде.
Відчинивши двері, на порозі стояв монстрик. Він був маленький, десь з долоню, кругленький, пухнастий та чорний як сажа і з цього пуху кумедно стирчали ручки та ніжки.
Монстрик зайшов в дім та представився:
- Мене звати Страх. Тепер я буду тут жити.
Тепер він і монстрик жили разом. Юхим не скаржився на нього, він навіть був вдячний що монстрик прийшов жити саме до нього.
Бо як виявилось монстрик добре оберігав його, постійно зупиняв перед різними небезпеками.
Якось Юхим вирішив прогулятись. Він вдягнув шорти, стильні чорні окуляри та красивий браслет.
Проте монстрик оглянув його та йойкнув.
- Господи, куди ти зібрався?
- Хочу прогулятися певно що.
- В цьому? Ти що, з глузду з’їхав. Нас же засміють.
- Чому це ти так думаєш?
- Ти ж глянь на себе, хто так вдягається. О боже, це що, жіночий браслет?
- Ні, це просто такий стиль ніби бусини.
- Ага, а рожева футболка, це теж такий стиль?
- Ну, вона не рожева, світло-рожева і то лише половина.
- Половина рожевого, жах. І ти ще, мабуть нічого ще на ноги не вдягав?
- Та чому ж, в цих шортах піду.
Монстрик закрив долонею обличчя.
- Я згорю з тобою зі встиду. Ти, мабуть точно хочеш, щоб з нас всі люди сміялися.
- Та чому вони сміятимуться?
- Бо по перше, вони порвані!
- То такий стиль.
- Не хай, то стиль. Проте вони короткі.
- Нормальні ніби, - сказав Юхим.
- Нормальні, - сказав скривлено монстрик. - Ти точно хочеш, щоб нас побили. Ці два волохаті кущі треба прикрити.
- Нормальні в мене ноги.
- Ага, аякже, - сказав монстрик риючись в шафі, - я нас так не відпущу. Ми сильно виділятимемось.
- А що в цьому поганого, що я буду носити те що хочу?
- Бо… Бо нас засміють, - відрізав монстрик та дістав одяг.
- Ось, вдягнися. Штани, біла футболка, зніми той клятий браслет. Ну добре, очки лиши, тільки довго не носи, хай висять на футболці. Ось, красунчик, тепер ти нормальний.
- Здається в штанах мені буде жарко.
- Не вигадуй, зате як всі. Хоча, добре, візьми шорти, тільки щоб коліна покривали!
Вдягнувшись, монстрик сів Юхиму на плече і вони пішли.
Прогулюючись вулицею до Юхима з футбольного майданчика прилетів м'яч. Він кинув його назад. Він любив футбол і хотів зіграти, було видно, що в команді не вистачало людей, проте монстрик який був з ним і сидів у нього на плечі заперечив:
- Ні-ні-ні, нам не можна до них, ми їх не знаємо, вони нас можуть образити.
- А здається вони нормальні.
- Ні, - заперечив монстрик, - вони добре грають, ти будеш лише заважати і вони тебе виженуть.
- То може я хоч запитаю…
- І станеш дурнем? Краще взагалі не питати.
Погодився з ним Юхим і не став ризикувати.
Він пішов далі. Завітавши до улюбленої пекарні, він привітався з власницею та купив трохи випічки. Вони були гарними приятелями і Юхим завжди хотів запросити її кудись і ось він таки наважився, проте монстрик заволав від шоку:
- Що ти робиш?
- Хочу запросити її кудись.
- Ти що? Ти ж не знаєш чи вона погодиться, ти виставиш нас дурнями, після цього ми не зможемо купляти цю смачну випічку.
- А якщо погодиться?
- І ти хочеш це зробити при всіх цих людях? Як ти їм будеш в очі всім дивитись, - монстрик взявся за голову, - уявляєш якщо вона тобі відмовить перед всіма цими людьми. Вони будуть сміятися, говорити за спинами, жах.
- Мабуть... мабуть, ти правий.
- Звісно що правий. Ходімо, бо думатимуть що ми якісь дивні. Скажемо їй якось… іншим разом, точно.
Юхим помітив що монстрик став помітно важчим і більшим, тепер плече відчувало його вагу.
Після крамнички, Юхим вирішив зрізати шлях до дому через парк. Він помітив, що сьогодні було людно. Монстрик який уже гуляв біля нього, бо на плечі він вже не вміщався, постійно нервово смикав його за одяг та просив швидше вже піти до дому.
Вже у вечері коли Юхим дивився фільм, монстрик постійно закривав долонями обличчя та просив вимкнути, бо було вже йому надто страшно. Тоді йому і написали старі друзі, які кликали його з собою в гори, відпочити на природі кілька днів, поговорити та просто провести гарно час.
Монстрик нажахано глянув на Юхима.
- І ти хочеш їхати?
- Так. Я давно не бачив друзів, до того ж я люблю природу.
- Ага, так то ж гори, ще й на кілька днів.
- Так то ж цікаво, - заперечив Юхим, - до того ж я їх не бачив давно.
- Так, проте їхати тільки із за цього аж в гори. А як впадеш десь, чи може ведмідь нападе. А ще ж там вовки! - злякано скрикнув монстрик. - Вже можеш в парк сходити, тільки туди нам краще не їхати. Ні-ні-ні. А з друзями вже якось потім зустрінемось. Кажи, що ти зайнятий, не знаю, на роботі завал, точно, так і скажеш.
Юхим був спочатку не згоден, проте монстрик все ж таки оберігав його. Тому він відмовився від поїздки яку хотів.
Наступного дня, коли Юхим був на роботі, бос попросив всіх робітників подумати чи можливо хтось має якусь ідею, він може вислухати і якщо вона йому сподобається, то вони втілять її. Юхим мав ідею. Він придумав її давно і якраз вважай зараз її просять розповісти. Тому він готувався, проте монстрик сів поряд пробігся очима та заявив:
- Не підходить.
- Чому?
- Йому таке не буде цікаво. Ти втрачаєш час. Так ще й розкажеш перед всіма цю дурню. Ти ж нас зганьбиш. Колеги будуть це обговорювати кілька місяців, якщо не роки.
- Так я ж просто розкажу. Що ж тут такого.
Проте монстрик його не слухав.
- А потім доведеться ще й роботу кинути. А що ж ми будемо тоді їсти?
- Я… я не знаю.
- Ото ж, забуть і роби що кажуть, а так ризикувати не треба.
Юхим погодився і не став розповідати про ідею.
По закінченню роботи він геть поник. Щось в його житті було не так. Він давно не носив браслетів, намагався триматись далеко від людей та боявся виділитись. Це нормально якщо ти не виділяєшся, проте лише тоді якщо тебе це влаштовує. Юхим відчував чомусь себе в пастці.
На вулиці йшов дощ.
Монстрик, який чалапав ззаду вже як величезний ведмідь захвилювався.
- Давай діставай парасольку, бо ти мочишся, захворієш ще. Та й он люди дивляться на тебе. Думатимуть що ми дивні якісь.
Юхим не витримав.
- Ну то й що? - крикнув він. - Чому мене має це хвилювати!
Очі монстрика стали як п'ять копійок.
- Як чому, бо вони думатимуть про нас неправильно, будуть говорити за спиною. Ти хочеш, щоб ми були посміховиськом?
- Я люблю дощ! Я не маю обовязково розкривати парасольку! Цього нема в правилах! І щоб ти знав, я люблю шорти, браслети і чорні окуляри!
Монстрик сахнувся, прикривши рукою рота.
- Жіночий браслет з бусин!?
- Це корал! І це такий стиль!
- Хто ти? - монстрик застиг.
- Чому я маю перейматись за те, що подумають інші, якщо це подобається мені!
- Бо це… - монстрик задумався, - бо це так треба, бо тобі… мабуть, буде ніяково, і ти вважатимешся не таким як вони.
- І це все? І що тут такого?
В монстрика відвисла щелепа, він здивовано витріщався на Юхима. Здається від шоку він навіть зменшився трохи.
Юхим продовжив:
- От я завтра візьму, і запрошу її кудись!
- Ні, ти не посмієш.
- Так, і можливо хтось це почує, але мені буде всеодно, бо я не їх кличу! А завтра я вдягну все що захочу!
- Прям по серцю! - заволав монстрик.
- Все, я хочу побути один! А ти Страх, лишаєшся!
Юхим розвернувся та пішов, залишивши монстрика з виряченими очима посеред дороги.
Повернувшись до дому, Юхим радісно закричав.
- Страху, де ти! Я післязавтра їду з друзями в гори! А завтра, я піду в крамничку і таки запрошу її кудись.
- Молодець.
Монстрик сумно сидів в кутку кімнати, він був тепер розміром з пів долоні.
- Ну, тепер я вже тобі не потрібен, - він встав на ноги та пішов до дверей.
- Бувай Страху, – сказав Юхим – Проте я все одно тобі вдячний за все, шкода що ми розходимось.
Страх зупинився та засміявся.
- Не переймайся. Ми завтра зустрінемось, коли ти кликатимеш її на побачення. А от, як ти реагуватимеш, ото вже інша справа. Бурячкиииии, червоні бурячкииии.
Монстрик співаючи вийшов та закрив за собою двері.
Юхим впав задоволено на диван. Він тепер був вільним. Він тепер слухав не Страх, а себе.
А ви? Кого слухаєте?