Шекспірова казка в двох історіях

Історія перша. Про дружбу, кохання та ревнощі

 В одному королівстві завжди була зима. І коли з’являлося  на небі сонце, то не могло добре зігріти землю. Весна тут була короткою, а літо прохолодним. У цій державі правив старий король, який мав сина на ім’я Леонт.

Сумно жилося Леонтові. З хлопчиками бідняків йому дружити не личить, а більше дітей, що підходили б йому за віком, при дворі не було.

Але одного разу щастя посміхнулося королівському синові. З далекого теплого краю прибув поважний гість -  король країни Богемії. А з ним – його син Поліксен, веселий та доброзичливий хлопчик.

Леонт і Поліксен потоваришували. Вони разом каталися на ковзанах на крижаному полі, з'їжджали на санчатах з гір, бродили зимовим лісом і, здавалося, їхньому щастю не буде кінця.

Але прийшов час від'їзду. Леонту та Поліксену не хотілося розлучатися, вони ледве стримували сльози. Того дня вони заприсяглися у вічній дружбі, навіть підписали спеціяльну клятву на папері,  а потім довго переписувалися.

Пройшов рік. Старий король помер, передавши перед смертю королівство своєму синові Леонтові.

Привітати його зі сходженням на трон приїхав вірний Поліксен…

Якось Леонт і Поліксен поїхали з усім почетом на полювання. Раптом вони почули за засніженими деревами крики про допомогу.

Рушили вони зі слугами на поклик і побачили дівчину, оточену зграєю вовків.

 Вся розпатлана і в сльозах бідолашна притискалася до дерева, палицею відмахуючись від лютих хижаків.

Леонт відразу велів стріляти по вовках, а частина сіроманців розбіглася. Останнього вовка, який завдав кривавих ран дівчині, застрелив Поліксен. Врятована дівчина була вдячна хоробрим юнакам.

Вона була дуже гарною. Розкішне світле волосся лилося, немов шумлива гірська річка. З під шубки випиналися пишні перса. Очі були наче голубуватий сніг. І Леонт полюбив її з першого погляду.

Звали її Герміоною. Дівчині теж сподобався мужній король з видовженим обвітреним обличчям, білявим чубом і гострими сталевими очима.

 Герміона була дочкою головного лісничого королівства.

Незабаром Леонт послав сватів до її батька, і Герміона погодилася вийти за нього заміж.

Пишаючись своєю красунею дружиною, Леонт наступного літа здійснив поїздку до свого друга Поліксена, який теж став королем, згідно з волею свого батька.

Поліксен радів своєму другові. Він був вражений красою блакитноокої  Герміони. Виявляється вони мали багато спільних поглядів на життя, тому й  і подружилися. Герміоні теж був до душі цей елегантний високий чорнявий чоловік. Прощаючись, Поліксен потиснув руку Леонтові, поцілував в тильну частину пальців Герміоні і обіцяв приїхати незабаром із відповідним візитом. Навіть махаючи з корабля Герміона ще бачила добрі карі очі Поліксена.

***

Леонт з Герміоною жили добре, кохалися й раділи.

Невдовзі у Герміони й дитинка знайшлася – чудовий хлопчик Мамілій.

І ось, одного з зимових сонячних днів, приїхав у гості елегантний Поліксен. Він щиро привітав свого друга короля Леонта із народженням сина.

Декілька прекрасних днів провели разом Леонт і Поліксен.

І ось Поліксен став збиратися в зворотний шлях. Як не вмовляв його Леонт залишитись ще на кілька днів, адже на морі назрівала буря, Поліксен не погоджувався.

Тоді за вмовляння взялася Герміона.

- Ще один тиждень подаруйте нам, дорогий Поліксене! – попросила вона і взяла його за руку.

Поліксен трохи повагався, але незабаром погодився - так тепло й щиро переконувала його Герміона.

Якось король Леонт зайшов у рожеву залу і побачив, як Поліксен і Герміона сиділи за шахівницею. Шахові фігурки завмерли, тому що його друг Поліксен і кохана дружина Герміона про щось тихо й мило говорили. Ледь посміхнувшись, король непомітно вийшов, але в своїх покоях дуже спохмурнів.

Дивлячись, якими очима дивиться його дружина Герміона на Поліксена за бенкетним столом, як спалахують жагою чорні очі Поліксена, у Леонта закралася думка про зраду дружини.

«Вона закохалася в нього» - майнуло в нього в голові. - «Можливо, навіть, вона вже зрадила мені А може це відбулося давно?!»

 Коли Герміона, не знаючи чим зайняти гостя, повела Поліксена в зимовий сад, підозри Леонта тільки посилилися.

Він наказав своєму мажордому  Камілло стежити за дружиною.

- Та хіба ти помічаєш, що трапилося? Я ображений її поведінкою, - твердив Леонт.

Перед сном Леонт попросив свого сина Мамілія побажати йому на добраніч. Він обійняв хлопчика, потім довго й жадібно вдивлявся в його обличчя і помітив власні риси. Йому стало трохи спокійніше.

Однак усю ніч король Леонт був як на голках. А до ранку в нього визріла шалена думка. Викликав він свого мажордома Камілло.

- Ти виконав моє доручення? Стежив за моєю дружиною та Поліксеном? – суворо запитав Леонт.

- Так, - відповів вірний слуга, - але не помітив нічого особливого. Вони просто ходили та розмовляли. І до сну вона залишилася сама у своїх покоях.