Розділ 55. Весілля

Усе склалося навіть краще, ніж дівчата сподівалися. Домовленості були підписані, угоди укладені, і для нагахетів почалося нове життя. Вони нарешті змогли залишити тунелі та оселитися в Карамії.

Місцеві зустріли їх насторожено. Одні дивилися на них зі страхом, інші з відвертою неприязню. Розмови стихали, коли нагахети проходили повз, а погляди ще довго супроводжували їхні постаті. Діти ховалися за спинами батьків, а дорослі за власними упередженнями. Проте ніхто не наважився відкрито виступити проти рішення короля.

Поступово нагахети стали повноправними мешканцями королівства. Вони отримали нові домівки, землю й право працювати там, де забажають. Для тих, хто все життя провів під землею, така щедрість була неймовірною розкішшю. Вони вчилися жити заново: дехто пішов у ремісники, дехто у варту, а хтось почав допомагати з пошуком підземних вод та нафти, швидко доводячи свою цінність королівству.

Тим часом Діана не гаяла часу. Вона знову написала листа від імені короля Орвіньєру, цього разу з пропозицією офіційного візиту для обговорення торгівлі нафтою, яку Халід аль-Фаріс радо прийняв. Зовсім скоро Діана зявилася на порозі його палацу для підтвердження волі свого батька та обговорення найнагальніших питань. І хоч Халід аль Фаріс був незадоволений побачити саме принцесу на такій важливій розмові, дипломатичні здібності Діани швидко повернули його довіру. 

Так звана «дослідницька група» з Орвіньєру ж тихо зникла, ніби її ніколи й не існувало. Лише Жакі залишилась як її представник, щоб допомогти Халістару у розвитку нових технологій.

А вже за тиждень було зіграно весілля Заїра та Амаль і нагахети нарешті отримали своє місце при владі.

Святкування тривало цілий тиждень, зібравши разом ледь не все королівство. Карамія гуділа, мов вулик. У день церемонії головна мечеть ледве вмістила всіх охочих. Люди стояли навіть на сходах й під стінами, тягнулися на носках, щоб хоч краєм ока побачити те, що ще недавно здавалося неможливим: союз між нагахетом і принцесою Халістару.

Амаль була схожа на живе сонце. Її біла сукня розшита золотом сяяла у світлі сотень лампад, а діаманти у зачісці мерехтіли при кожному русі принцеси. Її очі сяяли щастям, а усмішка ні на мить не сходила з обличчя.

Заїр поруч із нею здавався набагато стриманішим. Святковий одяг і королівська розкіш усе ще були для нього незвичними, тому кожен його рух залишався трохи скутий. Проте варто було поглянути йому в очі, щоб зрозуміти: він опинився на своєму місці не випадково. Перед людьми стояв не розгублений воїн із тунелів, а майбутній правитель. У його погляді жила непохитна рішучість захищати свій народ і будувати країну, про яку він мріяв усе життя.

Після церемонії святкування перенеслося до палацу. Там гостей чекав бенкет, рівного якому Карамія не пам'ятала десятиліттями. Довгі столи ломилися від наїдків: ніжне ягня в йогуртовому соусі із шафрановим рисом, золотаві пиріжки з пряними начинками, густий хумус, свіжий табуле, стиглі фрукти, медові солодощі й фінікові десерти приготовані найкращими кухарями королівства прикрашали свято. У самому центрі церемоніальної зали стояв цілий запечений верблюд, щедро приправлений спеціями. Його аромат розливався далеко за межі палацового двору.

Святкування тривало цілий тиждень супроводжуване постійними співами й танцями. Музика не стихала ні на мить. Барабани відбивали ритм, струнні інструменти тягнули протяжні мелодії, артисти веселили народ неймовірними трюками з тканинами, мечами та вогнем. Вулиці Карамії були прикрашені різнобарвними тканинами, прапорами й білосніжними ліліями. А коли сонце хилилося до обрію, по всьому місту розквітали феєрверки, відбиваючись різнокольоровими спалахами в золотих банях палацу.

Дні змінювалися ночами, а ночі новими днями, але гуляння не припинялося. Щойно одні гості вирушали додому, інші одразу займали їхні місця. А коли й вони втомлювались старі, вже відпочилі, знову приходили на свято. Люди усіх верств, класів і народів перемішалися в карнавалі радості й вина і вже ніхто й не згадував про минулу ворожнечу. Ще зовсім недавно їх розділяли багаторічні страх та упередження, а тепер вони разом святкували народження майбутнього.

Це весілля стало початком нової історії Халістару. А Заїр та Амаль символами змін.

Увечері сьомого дня, коли святкування нарешті добігало кінця, подруги зібралися на просторому балконі палацу, що виходив на розкішний парк. Вони розляглися на м’яких килимах й оксамитових подушках та смакували різноманітні святкові десерти.

На підлозі перед ними стояли срібні та золоті таці, щедро наповнені халвою, печивом із фініками й фісташками, тонкими паличками тіста, просоченими медовим сиропом, мигдалевими тістечками, цукатами та свіжими гранатами, інжиром та виноградом. Поруч парували глечики з гарячим каркаде, від якого тягнувся легкий аромат гібіскуса, кориці та гвоздики, а в кришталевих глечиках переливалися гранатовий, апельсиновий та манговий соки.

Легкий вітерець перебігав балконом, ворушив волосся дівчат, грався краями легкого одягу й ледь чутно шелестів напівпрозорими гардинами. Десь унизу ще тривало свято. Звідти долинали приглушені голоси, сміх, дзвін келихів і тягучі мелодії струнних інструментів. У небі вибухнув останній феєрверк, на мить освітивши парк золотими й рубіновими спалахами.

Проте на балконі, панували затишок, спокій і ледве відчутний смуток. Усе здавалося сповільненим, ніби саме життя ненадовго затримало свій біг, дозволяючи подругам насолодитися останнім вечором разом.