Розділ 54. Делегація

Дівчата провели в очікуванні цілий день. Вони їли, спали, намагалися відволіктися допомогою людям у таборі, але тривога їх не відпускала. Вона сиділа десь під ребрами, тиха й уперта, й не давала подругам дихати на повні груди. Всі хвилювалися, вони не знали, що відбувається з їх друзями й що було найгіршим, ніяк не могли їм допомогти.

Сабіра не знаходила собі місця. Кілька разів вона підходила до виходу з тунелю і довго стояла там, вдивляючись у напівтемряву, сподіваючись побачити знайому постать. Але брата ніде не було видно. То ж вона поверталася назад. З кожним разом її обличчя ставало все сумнішим, а кулаки стискалися все сильніше.

Вона вибачилась перед дівчатами, як і сказав Заїр, та зробила це не щиро, механічно. Всі її думки були заповнені зараз іншим. Подруги не ображалися й не тиснули на неї та все ж намагалися триматися подалі від Сабіри. Найбільше її уникала Діана, яка до того ж ні на мить не випускала Літера з рук.

Коли сонце почало хилитися до заходу до тунелів повернулася Аскель. Вона принесла гарні новини: її ласкаво прийняли у палаці, а король уважно вислухав усе написане в листі та висловив зацікавленість в угоді.

— Я навіть не встигла дочитати листа, а він виглядав так, ніби вже рахує прибутки, — з кривою усмішкою додала лицарка. — Те що я дівчина він здається взагалі не помітив.

Подруги полегшено видихнули. Частина їхнього плану пройшла успішно. Залишалось дочекатись Заїра.

Та тепер це було ще важче. Чим ближче була ніч тим менше було шансів, що хлопець повернеться живим. Кожна хвилина очікування тягнулася, як година. Кожен звук змушував озиратися. 

Сабіра, попри всі застереження подруг, збиралася кинутись на допомогу братові. У її думках його вже катували у палацовій темниці під задоволений регіт Халід аль-Фаріса. Дівчатам довелося силою зупиняти Сабіру й між нею та Аскель ледь знову не почалася сутичка.

А ж раптом вдалині почулися кроки. До зали впевненою ходою увійшов Заїр, і перше, що всі помітили: його обличчя світилися радістю. 

— Все пройшло… — одразу взявся відповідати він на німе питання дівчат. — Все пройшло чудово.

Заїр, ще не встигнувши до кінця оговтатись, почав швидко переповідати пережиті події дівчатам: Щойно він побачив принцесу на базарі, то кинувся їй під ноги. Її охоронці одразу занесли на нього мечі, Заїр готувався попрощатись з життям та принцеса зупинила їх. Вона закохалася в хлопця з першого погляду. Надиво він також щось відчув до неї. Після короткої прогулянки разом, принцеса повела його до батька. Як і очікувалось король був розлючений. Він пообіцяв вбити Заїра Та той недовго думаючи виклав королю заготовлену Діаною промову. 

— Це було як у казці — розповідав хлопець. — Було видно як королю неприємне це рішення, але він ніби не міг сказати мені ні. І він погодився! 

— Ти жартуєш?! — скрикнула Сабіра, її голос задзвенів у повітрі, змішавшись із відлунням тунелів.

Їй здавалося, що вона не розчула правильно. Але вираз обличчя брата не залишав жодних сумнівів.

— Так! Завтра вони прийдуть сюди, щоб подивитись родовища нафти.

У залі вибухнули вигуки радості. Дівчата підскочили, почали обійматися і сміятись. Вони це зробили. План спрацював, а Заїр був живий. 

Сабіра заплакала від щастя. Вона кинулася до дівчат: обіймала, дякувала їм, говорила щось уривчасто, плутано, не розуміючи власних слів. Перед Аскель вона впала на коліна і вдарилась лобом у землю.

— Пробач мені. Пробач за все, що я зробила. Я мала довіряти вам й ніколи не сумніватися.

Аскель не дала їй договорити й різко підняла за плечі. А потім обійняла. А Сабіра лиш заплакала ще дужче. Ніхто не ображався на Сабіру. Всі розуміли чому вона так себе поводила. Люди готові на будь-що заради тих, кого бояться втратити.

Радісну новину одразу повідомили старійшині. Та Варгас захвату дівчат не поділив. Він надто добре знав людей, щоб беззастережно довіряти їхнім намірам. Розуміючи, чим усе це може обернутися для нагахетів, він не став ризикувати. 

Того ж дня він скликав десяток найдосвідченіших воїнів клану й дав наказ: супроводжувати королівську делегацію від першого до останнього кроку. Їхнім завданням було не лише не дозволити гостям заблукати, а й стежити, щоб вони не побачили більше, ніж їм належало. Найважливіші проходи заздалегідь замаскували, частину тунелів перекрили кам'яними завалами, а біля входів до священних печер виставили додаткову охорону.

— Вони повинні побачити достатньо, щоб захотіти миру, — сказав Варгас. — Але недостатньо, щоб одного дня прийти сюди з армією.

А наступного ранку Заїр привів королівську делегацію у тунелі. Халістарці входили всередину обережно, з явною недовірою. Їхні важкі погляди безупинно ковзали довкола, оцінювали кожен виступ та кожен поворот. У напружених рисах їх облич читався холодний розрахунок. Вони йшли, і вже думали як повернуться сюди з військом.

Та разом з делегацією до тунелів прийшла й принцеса, бажаючи ближче познайомитися з родиною свого хлопця. Вона дивилася навколо з неприхованою цікавістю, ніби потрапила до величезного підземного музею. Її погляд раз у раз зупинявся на висічених у камені оселях, маленьких нішах із домашніми вогнищами, різьблених символах на стінах і підземних струмках, що тихо дзюркотіли вздовж проходів.