Розділ 53. Сутичка

Наступного ранку Жакі вирушила на базар й продовжила туди ходити протягом усього наступного тижня. Вона змішувалася з натовпом легко й невимушено: торгувалася з продавцями, жартувала з місцевими, обговорювала чутки й новини. І щоразу, ніби між іншим, обмовлялася про нафту і нагахетів. Хвалилася, що її взяли до команди дослідників, які відкрили щось «надзвичайно важливе».

Місцеві добре знали Жакі, тому й радо вірили їй. А той вогник в очах, із яким вона говорила, та впевненість у голосі не залишали місця для сумнівів. То ж чутки про нафту розходилися всією Карамією, наче вогонь у сухій траві.

У тунелі Жакі поверталася під вечір, приносячи із собою запах свіжого повітря, смаколики й новини.

— Ви не уявляєте, як мені пощастило, — розповідала вона. — «Хмільна Чайка» була в Карамії ще тиждень тому. Відчалила буквально за день до нашого повернення. Тож можна не хвилюватися щодо несподіваних зустрічей.

Тим часом інші дівчата залишалися в тунелях. Вони не могли піднятися на поверхню, тож нудьгували в очікуванні.

Діана за цей час написала листа Халід аль-Фарісу від ім'я короля Орвіньєру. Вона майстерно підробила почерк батька і поставила печатку, яку про всяк випадок взяла ще з дому.

Окрім цього, вона тренувала Заїра вести перемовини з королем. Вони годинами відпрацьовували його вимову, інтонації, паузи та наголоси. Принцеса змушувала хлопця знову й знову повторювати аргументи, змінювати формулювання, правильно підбирати слова та відповідати на можливі незручні запитання.

Заїр нервував, йому важко було запам'ятати все. Іноді він плутався, забував деякі слова і злився за це на себе. Та він дуже старався й швидко вчився і під кінець тренувань навіть зміг приємно здивувати Діану.

— В тебе справжній талант. — запевнила вона.

Коли тиждень добіг кінця, а Карамія була заповнена обговореннями нафти, яку знайшли нагахети, Діана почала писати казку, а Мабіль радо їй в цьому допомогла.

Разом вони написали: «Скарб нагахетів».

У ній принцеса Халістару, гуляючи базаром випадково зіштовхнулася з простим хлопцем. Вони покохали один одного з першого погляду, і принцеса одразу запросила його до палацу. Король, людина сувора й непохитна, впізнав в ньому нагахета й спершу хотів стратити, адже в його серці жевріла ненависть до цього народу. Та завдяки вмовлянням доньки, він вирішив вислухати хлопця. 

Той, бажаючи налагодити відносини між народами, розповів королю про скарб нагахетів – чорну рідину, що ховається під землею Халістару, і запропонував угоду: король дає згоду на їхній шлюб, а натомість нагахети стануть постачати нафту Халістару.

Король довго розмірковував, але, бачачи, що його донька щаслива, і розуміючи вигоду від угоди, зрештою дав свою згоду. Так нагахети прийшли до влади, а халістарці зрозуміли свої помилки. Два народи потоваришували й жили довго та щасливо.

Коли Діана поставила крапку, слова на сторінці засвітилися ніжним золотавим світлом.

— Готово, — сказала вона і підняла погляд на Заїра. — Тепер усе залежить від тебе.

Заїр з готовністю кивнув і схопив пляшку з нафтою. Її темна рідина мерехтіла, як справжній скарб, що міг змінити майбутнє. Хлопець важко видихнув, а потім обійняв сестру.

— До зустрічі — прошепотів він.

Сабіра міцніше стиснула його у відповідь, вчепившись руками в одяг, відчуваючи, як її серце гупає у грудях. 

— Ні, — глухо сказала вона. Її очі спалахнули гнівом. — Я не пущу тебе на вірну смерть.

Вона різко розірвала обійми, рвонула до Діани й перш ніж хтось встиг зреагувати, вихопила Літера з її рук.

— Ти з глузду з'їхала. Що ти робиш? — вигукнула Діана.

— Я не дам вам вбити мого брата! — голос Сабіри зірвався. — Я напишу іншу казку і віддам Літера королю!

— Ти цього не зробиш, — рушила їй на зустріч Аскель.

Сабіра інстинктивно відступила на крок від дівчини. Її рука блискавично ковзнула до пояса, вихопила з піхви ханджар й направила його просто у груди лицарки. Метал блиснув у світлі вогню.

— Не підходь.

— Сабіро, зупинись! — розпачливо вигукнув Заїр.

— Не на ту напала, — Аскель зі свистом дістала Сонцебур з піхви й виставила його вперед на подругу.

Дівчата зустрілися поглядами. На мить все завмерло в очікуванні. Усі сподівалися, що Сабіра все ж прийде до тями й найстрашнішого не станеться. 

— Не змушуй мене... — тихо промовила Аскель.

Та Сабіра вже не чула. Не витримавши напруги, вона з криком, у якому змішалися страх, розпач і лють, кинулася на подругу.

Їх зброя зіштовхнулася з гучним ляскотом. Довкола полетіли іскри. Перший удар. Другий, третій. Ханджар і меч знову й знову зходилися у боротьбі. Їх дзенькіт віддавався гулом в кам’яних стінах, ніби сама зала стогнала від жаху того, що відбувалося. 

Сабіра наступала несамовито, не даючи Аскель жодної миті перепочинку, Вона боролася за життя брата, тож забувши про холоднокровність вона сипала ударами один за одним, відчайдушно намагаючись прорвати захист лицарки. 

Аскель відступала крок за кроком, відводячи удари Сабіри вбік. Вона не намагалася поранити подругу, лише стримувала її натиск. Але навіть так кожен удар лунав дедалі сильніше, змушуючи кам'яну залу здригатися від металевого гуркоту.