Розділ 52. Важкий вибір

Розділ 52. Важкий вибір

До табору нагахетів дівчата прийшли змученими й безсилими. Довга дорога і постійні роздуми вичавили з них всі сили. Але вони не зупинялися. 

Вони швидко минули всіх на своєму шляху. Кілька нагахетів здивовано озирнулися їм услід, хтось намагався щось сказати, але дівчата навіть не сповільнювали кроку. Сабіра навіть не зайшла привітатися з батьками. 

Подруг одразу попрямували до головної зали. Разом вони майже вбігли туди. Старійшина сидів у її центрі та медитував. Почувши кроки він повільно, немов після довгого сну, розплющив очі.

— Сабіро? — У голосі старійшини змішалися подив і полегшення. — Ти так довго не поверталася… Ми думали, що ти загинула. Радий, що ти все ж вдома.

Потім він перевів погляд на дівчат.

— А ви? Чому повернулися?

— На це немає часу і зараз це не важливо. — перебила Жакі. — Головне — у нас є план, як допомогти нагахетам. І нам потрібно, щоб ви нас вислухали.

Старійшина подивився на них з недовірою і глибокою втомою. Та все ж він погодився вислухати.  Дівчата сіли довкола нього півколом і почали розповідь.

Спочатку Сабіра нагадала йому про в'язку темну рідину, яку нагахети не раз знаходили в тунелях. Потім Жакі пояснила, що це нафта, розповіла про її властивості й про те, як сильно її потребують у світі. Діана підтвердила зацікавленість Орвіньєру в нафті, а Мабіль з натхненням, розповіла ідею казки про справжнє кохання. Після пояснення Мабіль вже Еріці довелося пояснювати старійшині про Фатацинію, Літера і саму природу цих «казок». Літер не забув чемно привітатися, а за ним радісно привітався і Жан.

— То що ви про це думаєте, Варгасе? — врешті спитала Сабіра.

На обличчі старійшини відобразилася складна суміш дуже різних емоцій. Здавалося, вони тягнули його в різні боки, розривали зсередини — і від того риси його обличчя перекосилися. Він довго мовчав, розмірковуючи, а потім намагаючись підібрати правильні слова.

— Невже ця рідина справді настільки корисна? — врешті спитав він, уважно розглядаючи пляшку. Чорна, масляниста рідина повільно перекочувалася всередині, ніби була живим створінням.

— Справді, — впевнено відповіла Жакі. — Вона може замінити дрова та вугілля, а її вогонь буде сильнішим і тривалішим. Вона — справжній скарб! Якщо Халістар отримає доступ до цього ресурсу, він стане втричі… ні, в п’ять… ні, в десять разів багатшим! Ми переконаємо короля, що ваш народ — провідники до нафти. Коли королівство почне отримувати гроші, вас почнуть прославляти як спасителів.

— Якщо це правда… це може змінити все. Я думаю варто спробувати.

— Ви впевнені? — запитала Сабіра. — Це ж такий ризик… Може, варто вигадати інший план? Навіщо наражатися на небезпеку?

— Сабіро, нагахети й так живуть у постійній небезпеці. Кожен день може стати для нас останнім. — відповів Варгас. — То який сенс боятися? Якщо є можливість щось змінити, нам варто це зробити.

— Але ж…

— Невже ти боїшся?

— Боятись не личить нагахетам. —  знітилась Сабіра. —  Я просто вважаю, що можна вигадати щось безпечніше. Та й не думаю, що інші підтримають цей план. От скажіть — хто з нагахетів погодиться кинутися принцесі Халістару під ноги? Хто буде настільки безрозсудно відважним?

— Старійшино, можна увійти? — раптом пролунало за її спиною.

— Заходь, — відповів Варгас.

— Заїре? — здивувалася Сабіра, побачивши брата. — Що ти тут робиш?

—  Сабіро невже це справді ти! —  зрадів він. — До мене дійшли чутки що ти повернулася додому. До батьків ти не зайшла, то ж я вирішив ти у старійшини. І ти справді тут! —  потім він перевів погляд на інших дівчат. — А ви чому знову тут? Вам же у Сафірос треба було.

— Вони вже владнали свої справи й Сабіра провела їх назад. —  пояснив Варгас.  —  За це вони люб'язно запропонували нам допомогу з Халістаром. І ти також можеш прийняти в цьому участь. Сабіро, будь ласка, поясни йому ваш план. 

Сабіра очевидно хотіла щось відповісти старійшині. Це було видно по її зблідлому обличчі та тремтінню губ. Але вона лише важко зітхнула, повернулася до брата і переповіла план.

Обличчя Заїра залишалося стриманим і серйозним поки він слухав розповідь, та в напруженій лінії щелепи відчувалися його хвилювання.  

— Я вважаю це дуже ризиковано, — відповів він дослухавши. —  Старійшина ти впевнений, що цим людям можна довіряти?

— Впевнений, — без вагань відповів Варгас. — Якби вони хотіли нас видати, то вже зробили б це. Для цього не потрібно вигадувати настільки складний план. То яке твоє рішення?

— Ти не погоджуєшся? — з ледь прихованою надією запитала Сабіра.

Заїр похитав головою.

— Якщо є можливість врятувати мій народ, я зроблю все що для цього потрібно.

Сабіра заплющила очі й важко видихнула.

— Це дуже відважно з твого боку, — схвально мовив Варгас.

— Тоді вирішено, — підсумувала Діана. — Завтра починаємо перший етап плану.

Завершивши обговорення, усі нарешті змогли піти відпочивати. Сабіра пішла ночувати до родини. Вірніше, Заїру довелося майже силоміць виводити її із зали, взявши за руку, адже та ніби приросла до підлоги ногами й поглядом. Вона навіть не попрощалася з дівчатами, коли йшла. Лише тихо бурмотіла собі щось під ніс. 

Сушене м’ясо й черствий хліб здавалися майже святковими після довгої дороги — вони нарешті відчули голод, який до цього заглушували хвилюванням.

Варгас теж пішов до себе, дозволивши дівчатам заночувати в головній залі. Ті швидко розвели вогонь й взялися вечеряти. Гарячий чай зігрів їх замерзлі пальці, а шматочки сушеного м’яса та хліба вгамували голод, який до цього дівчата майже не помічали за власними хвилюваннями.