Розділ 50. Про довіру

Два наступні тижні дівчата провели у роздумах. День за днем вони йшли вперед нескінченними кам'яними коридорами, під тихе відлуння власних кроків, занурені у думки. Подруги перебирали десятки можливих рішень, сперечалися, будували припущення. Та кожна нова ідея знову й знову розсипалася, не витримуючи ваги реальності. 

Так, непомітно для себе, дівчата й дісталися місця давнього обвалу. Купи каміння, що лежали уздовж стін, відразу впали їм у очі. На брилах ще збереглися старі подряпини від кирок, а місцями навіть темні плями кіптяви від смолоскипів, що освітлювали виснажливу працю дівчат. Довгі тріщини розбігалися стелею, мов застиглі блискавки, нагадуючи, наскільки близькими подруги були тоді до загибелі. Час від часу згори тихо осипався пісок, і кожен такий шерех змушував мимоволі підняти голову.

— Це ж тут ми билися з Ерікою. — згадала Мабіль, трохи розгублено озираючись навколо. — Скільки ж часу пройшло!  Мені здавалося, ніби це було тільки вчора.

— Так. Навіть не віриться, що тепер ми друзі. — посміхнулася Діана.

— А мені як не віриться. — задумливо сказала Еріка, оглядаючи завал. — І ви самі розібрали завал?

— Звісно, — кивнула Сабіра. — Ми тоді тиждень на це витратили.

— Добре, що Жан був із нами, — додала Жакі. — Без нього ми б ще довше тут копалися.

— Діана навіть захворіла через це, — з докором сказала Аскель, кинувши на Еріку осудливий погляд.

Фея опустила голову.

— Пробачте. — тихо сказала вона. — Що наразила вас на небезпеку.

— Не переймайся, — заспокоїла її Діана. — Це вже в минулому. Не варто себе картати.

— Взагалі-то варто, — втрутилася Аскель. — Вона намагалася нас убити.

— Аскель…

— Вона права, — зупинила принцесу Еріка. — Я винна. Я вважала себе кращою за вас. Мені було байдуже, що через мене ви можете загинути. Навіть те, що серед вас була принцеса, мене не зупинило. І все ж ви дали мені шанс. Дякую.

— Я рада, що ми його дали. — Діана поклала руку на плече феї. — Ти була потрібна для подорожі, але за цей час стала нам справжньою подругою.

Еріка посміхнулася у відповідь. Дивлячись на величезні купи каміння, кожна з подруг раптом усвідомила, наскільки довгий шлях вони вже пройшли. Колись цей завал здавався нездоланною перепоною. Тепер він був лише ще одним спогадом: мовчазним свідком того, як шестеро зовсім різних дівчат навчилися довіряти одна одній.

На мить минуле й теперішнє ніби наклалися одне на одне. Те саме місце, але як все змінилося. Вони були ворогами, вони стали друзями. Часом історія розвивається зовсім неочікувано. 

Дівчата вже збиралися рушати далі, коли увагу Жакі раптом привернув дивний блиск на стіні. Вона підійшла ближче і придивилася. Там, де колись обвалилося каміння, між тріщинами темніла густа, блискуча рідина. Вона повільно просочувалася назовні й, збираючись у в’язкі краплі, скочувались вниз, залишаючи на стіні чорні розводи. Жакі обережно торкнулася рідини пальцями. Рідина виявилася маслянистою й липкою.

— Що це? — спитала Мабіль.

Усі одразу зібралися довкола інженерки, зацікавлено вдивляючись у темну субстанцію. Жакі кілька секунд мовчала, розтираючи краплю між пальцями. Потім піднесла руку ближче до обличчя й вдихнула.

— Це нафта, — задумливо промовила інженерка. 

— Нафта? — Діана нахилилася ближче, уважно роздивляючись рідину.. — Ти впевнена?

Та повільно кивнула, не відводячи погляду від пальців.

— Сабіро, а ти раніше зустрічала її в тунелях? 

— Так. Доволі часто. Але ніхто не знав, що це, тож ми не чіпали. Якось побачили, що вона горить і вирішили обходити від гріха подалі. Ще б обвал спричинила.

— Вона може — посміхнулася Жакі. — І ще багато чого може. Діано Орвіньєр купує нафту у Халістару?

— Так, — кивнула принцеса. — Але не багато. У королівства малий запас родовищ.

— Або їх просто ще не знайшли, — змовницьки посміхнулася Жакі, відчуваючи як у грудях закипає хвилювання.

— Неймовірно… — прошепотіла принцеса, зрозумівши до чого веде інженерка.

— Що з вами? — насторожено запитала Сабіра, переводячи погляд з однієї подруги на іншу. — Чому ви так дивно поводитесь?

— У мене є план, як розв'язати твою проблему і врятувати нагахетів. — запевнила Жакі

Вона попросила у Сабіри одну зі спорожнілих склянок з настоянкою. Отримавши її, дівчина обережно набрала туди трохи нафти. Густа, темна рідина повільно перекочувалася всередині, тягнулася важкими хвилями, залишаючи на склі маслянисті сліди.

Сабіра зсунула брови, уважно спостерігаючи за кожним рухом інженерки.

— Невже ця рідина справді така корисна? — нарешті спитала вона. 

— Справді, — без вагань відповіла та. — Більшість ламп працює на керосині, який отримують із нафти. 

— Орвіньєр використовує її для потягів, пароплавів й військового транспорту. — підтвердила Діана. — Мати каже, що за нафтою майбутнє. Та у нашого королівства замало її родовищ.