Розділ 45. Усе що було приховано

Жакі рвучко відчинила двері й першою вбігла всередину.

— Кай, ми повернулися! — голосно вигукнула вона. — Повертай Жанна!

— Кого це принесло з самого ранку? — з другого поверху прогримів невдоволений буркіт. 

Почувся гучний тупіт й за мить сходами спустився Кай. Його сиве волосся було скуйовджене, а сорочка недбало натягнута на кремезні плечі. Він розтирав долонями заспане обличчя, на ходу намагаючись зібратися з думками. Та щойно його він побачив дівчат, то застиг мов вкопаний.

— Ви повернулися, — видихнув він важко.

— Так, — посміхнулася Діана.

— І знайшли?

Принцеса дістала з сумки записник і переможно простягнула його чоловікові.

— Радий познайомитися, — озвався Літер.

— Неймовірно. — прошепотів Кай, а за мить його голос зірвався на захоплений сміх. — Неймовірно! Вам справді вдалося!

Не стримавшись, він кинувся до дівчат і міцно стиснув їх в обіймах. Застані зненацька, подруги розгублено засміялися.

— Я хочу знати все! — оголосив чоловік, відступаючи на крок й оглядаючи їх. — Але спершу вам варто вдягнутися.

За пів години вся компанія, окрім Жакі, вже була одягнена. Вони зібралися на другому поверсі маяка навколо великого дерев’яного столу. Перед кожною з дівчат парувала чашка чаю. Його яскравий, медово-фруктовий аромат змішувався із запахом океану, що просочувався крізь щілини в кам’яних стінах. У центрі столу Кай люб’язно поставив велику тарілку наповнену кокосовими солодощами, сухофруктами та горіхами.

Дівчата, насолоджуючись частуваннями, розповідали чоловіку про свою подорож. Той уважно слухав, ловлячи кожне слово, й не зводив погляду з Літера.

— …тож тепер у вас є летючий човен, — завершила Діана й зробила ковток чаю.

— Це неймовірна історія. — Кай задумливо потер підборіддя. — Усе, що ви пережили, усі випробування. Я безмежно щасливий, що ви повернулися, і щиро вдячний за те, що ви знайшли артефакт.

— Ми дякуємо вам за допомогу, — кивнула принцеса.

З першого поверху долинув дивний гуркіт.

— Жакі, у вас там усе гаразд?! — занепокоїлася Аскель.

— Так! — жваво долинуло у відповідь, і вже за кілька митей сходами вибігла розчервоніла Жакі

— Дивіться всі! — радісно вигукнула вона. — Жан!

Сходами піднявся робот. Він рухався плавно й упевнено, без різких ривків і заїдань, наче не виконував закладену команду, а справді бачив шлях перед собою. Жан повернувся до дівчат і його очі, що колись були порожніми, тепер осмислено дивилися на них.

— Доброго дня, — промовив він сором’язливо. Його голос й досі був механічним, наповненим тихим скреготом шестерень, але інтонація з якою Жан вимовляв слова була жива й тепла.

— Отакої! — вражено вигукнула Мабіль. — Невже він справді тепер живий?

— Так! — Жакі не змогла стримати посмішку. Вона гордо підняла голову. — Тепер у нього є власна свідомість! Він вміє думати й приймати власні рішення.

Жанн кивнув, підтверджуючи її слова, і додав: — Я дуже радий вас бачити.

Кімнату заповнив сміх і захоплені вигуки.

— Це неймовірно!
— Вітаємо, Жане!
— Оце так диво!

Дівчата зааплодували. Жанн, який колись був лише машиною, тепер став повноправним членом команди. Його запросили до столу, і він, трохи ніяковіючи, але з явним задоволенням приєднався до чаювання.

— Живий Вогонь неймовірний, — захоплено розповідала Жакі. — Він ніби справжнє серце для Жана. І водночас постійне джерело енергії, яке ще й наділяє свідомістю!

— Я рада, що у вас усе вийшло, — тепло мовила принцеса.

— Це дуже незвичний спосіб виконати бажання, — зауважив Кай. — Я певен, багато хто захотів би придбати Живий Вогонь. Жакі, ти могла б розбагатіти, продавши його. А замість цього ти оживила робота.

— А навіщо мені стільки грошей, якщо поруч не буде Жана? — відповіла інженерка. — Він для мене важливіший.

Жакі лагідно погладила робота по голові. Той, ніби інстинктивно, нахилився до її руки.

— До того ж ми домовлялися саме про бажання, — додав Літер. — Я не збираюся перетворювати магію на спосіб збагачення.

Кай уважно поглянув на нього.

— І що ж ви плануєте робити, коли виконаєте всі бажання?

Літер на мить замислився.

— Поки не знаю. Для початку я хотів би подорожувати, побачити світ. А вже потім шукати своє місце в ньому.

— Тоді чому б вам не оселитися тут, у маяку? — запропонував Кай. — Вам було б добре тут. А мені надзвичайно цікаво з вами поспілкуватися. І я міг би поділитися з вами знаннями про світ.

— Можливо, я ще повернуся сюди, — відповів Літер. — Та поки що я волів би не жити так близько до Фатацинії.

— Розумію, — кивнув чоловік. — Що ж, якщо ви все вирішили, я не маю наміру вас змушувати. Але, можливо, ви могли б залишитися зі мною в маяку, поки дівчата відпочиватимуть? У мене є багато запитань.