Розділ 41. Перша казка

Настав час вирушати. Це був останній день перебування дівчат у Фатацинії, їхня остання вечеря у цьому забутому місці. Небо над мертвою долиною було блідо-сірим, розтягнутим, мов старе полотно, а сонце, хоч і пробивалося крізь хмари, не могло розігнати відчуття прощання, що витало в повітрі. У повітрі витало відчуття завершеності й легкої туги. У всьому відчувалася завершеність і водночас легка, тиха туга.

Дівчата сиділи під статуєю, біля невеликого багаття. Мабіль варила ячмінну кашу, повільно помішуючи її ложкою в казанку. Від гарячої пари ліниво підіймався легкий аромат зерна і диму. Жакі перевіряла спорядження, уважно оглядаючи усі ремінці та застібки. Аскель із Сабірою схилились над картою, додаючи нові деталі рельєфу Фатацинії. Еріка й Діана тим часом розкладали посуд, готуючи все для їжі. Діана раз по раз кидала невпевнені погляди на фею.

— Еріка… — зрештою почала вона невпевнено.

— Так?

— Я хотіла подякувати тобі. Без тебе ми б ніколи сюди не дісталися.

Фея збентежено відвернулася, її щоки вкрилися легким рум’янцем.

— Ти перебільшуєш… — пробурмотіла вона.

— Ні, це правда. — втрутилася Жакі — Твоя магія врятувала всіх нас.

Еріка ще більше зашарілася та в її погляді сяяла радість.

— Звичайно не впорались би! Бачиш, наука все-таки не всесильна, — відповіла вона з лукавою усмішкою.

Жакі весело пирснула:

— Ну куди ж їй до вашої магії!

Еріка не стрималася й засміялася разом із нею.

— Дякую вам теж. Я сама не впоралася б. — тихіше сказала вона. — Але не здавайся! Я з нетерпінням чекаю дня, коли твої винаходи перевершать магію.

Жакі широко усміхнулася й упевнено кивнула:

— Неодмінно.

На цьому вони і закінчили. Повечерявши, дівчата швидко лягли спати. Ніч у Фатацинії була тихою й дивно спокійною, з далеким, майже нечутним шурхотом попелу. Полум’я тихо потріскувало, кидаючи м’які тіні на каміння й сплячі постаті дівчат.

А зі сходом сонця дівчата зібрали речі й без зайвих слів рушили в дорогу. Це місце відпускало їх  і затримуватися тут більше не було сенсу.

Покинувши Фатацинію, дівчата знову опинилися перед підніжжям гір. Високі й круті, вони здіймалися неприступною стіною, відрізаючи Фатацинію від навколишнього світу.

Дівчатам довелося підійматися на десяток метрів вгору перш ніж вони змогли дістатись розходу гір і перелізти на інший бік. Підйом був важким і виснажливим: каміння кришилося під ногами, обсипаючись униз дзвінким дощем, руки нили від напруги, а подих раз у раз збивався.

Та цього разу в них був досвід. Дівчата уважно перевіряли мотузки, страхували одна одну, обережно обирали опору і робили короткі, продумані зупинки. Відпочилі, з відремонтованим спорядженням і чітким планом у голові, вони крок за кроком просувалися горою.

Врешті вони останній раз кинули прощальний погляд з висоти на мертву долину і перелізли на інший бік гір.

Тут їх зустрів знайомий краєвид. Нескінченна сніжна рівнина без жодних орієнтирів розстелилася перед ними. Вітер одразу дав про себе знати: різкий і настирливий, він пробирався під одяг, змушуючи щільніше затягувати шарфи й натягувати каптури.

Дівчата вже мали прокладений маршрут — найшвидший і відносно безпечний. Та навіть із підготовкою дорога не обіцяла бути легкою. Попереду на них чекав ще місяць шляху крізь сніг і хуртовини, дні, коли видимість зникатиме за кілька кроків, і ночі, коли холод підбиратиметься до самих кісток.

— Нам доведеться знову проходити цей шлях, так? — зітхнула Мабіль, сильніше загортаючись у плащ.

— Було б добре якось його пришвидшити, — задумливо промовила Аскель, уважно оглядаючи холодні схили.

— Або хоча б полегшити, — додала Сабіра.

Жакі задумливо вдивлялася в гори. Її погляд ковзав по засніжених хребтах, ніби вона щось обчислювала у своїй голові. За мить вона різко обернулася до інших:

— Пам’ятаєте вулкан, повз який ми проходили?

Дівчата повернулися до неї й кивнули.

— Напишімо казку про його виверження! — її очі спалахнули азартом. — Воно розтопить увесь сніг, і дорога стане значно легшою!

На мить запала глибока тиша.

— Жакі, ти з глузду з’їхала?! — вигукнула Еріка, широко розплющивши очі. — Це ж надзвичайно небезпечно!

— Взагалі-то, непогана ідея, — задумливо мовила Діана.

— Діано! — обурено вигукнула Аскель.

— Дослухайте. — принцеса підняла руку, зупиняючи їхні заперечення. — Жакі, ти ж не загубила той камінець, що підібрала після виверження вулкана?

— Звичайно ні! — Жакі швидко дістала з сумки невеликий чорний камінь, пронизаний червоними прожилками. Вони ледь помітно мерехтіли, наче у камені досі жевріло полум’я вулкана.

— Чудово, — посміхнулася Діана і перевела погляд на Книгу Казок. — Літере, ти готовий? Зараз я напишу в тобі першу казку.

У відповідь книга м’яко засвітилася.