Розділ 40. Додому

Хоч земля довкола й була мертва й спустошена, у Фатацинії, було набагато тепліше, ніж в будь-якій іншій частині Південної Корони. Сніг не торкався цієї долини, а повітря, хоч і насичене попелом та запахом гару, не мало того крижаного холоду, що пронизував до кісток у високогір’ї. Тож, перед тим як вирушати назад дівчата нарешті могли відпочити.

Вони витратили тиждень, щоб відновити свої сили. Мабіль старанно лагодила спорядження: зашивала порваний одяг, пришивала відірвані ґудзики, перевіряла ремінці й застібки. Аскель, сидячи над розкладеними картами, прокладала шлях назад, уважно відзначаючи небезпечні схили й місця можливих зсувів. Сабіра щодня поралася зі своїми запасами, готуючи відновлювальні настоянки й мазі. Під її пильним наглядом щиколотка Еріки швидко гоїлася, і вже за кілька днів фея могла ходити без сторонньої допомоги. Вільний час вона витрачала на спілкування з Літером, дізнаючись більше про свій народ. 

Діана та Жакі тим часом досліджували Фатацинію. Вони блукали серед руїн, оглядали обвуглені фундаменти, напівзруйновані вежі й порожні площі, роблячи нотатки в записнику. Щоб зберегти побачене не лише словами, а й образами, Діана запропонувала зафіксувати долину на світлинах.

Вони разом з Ерікою були біля одних з руїн, коли принцеса дістала з сумки невелику коробкоподібну річ, зроблену з картону, з темним об’єктивом на передній панелі.

— Це що фотоапарат?! — Жакі здивовано нахилилася ближче, намагаючись роздивитися кожну деталь предмета.

— Так, — кивнула Діана з гордістю. — Найновішої моделі.

Вона ніжно провела пальцями по гладкій поверхні, а тоді звернулася до книги: — Літере, ви не заперечуєте?

— Ні. — озвався той. — Я б хотів, щоб історію цього місця знало більше людей.

— Чудово! — радісно вигукнула Жакі. Вона підскочила на місці, стиснувши кулаки від збудження, і мало не закрутилася на п’ятах. — Тепер ми точно увійдемо в історію як першовідкривачі! Про нас книжки писатимуть, лекції читатимуть…
Вона раптом зупинилася й насупилася.
— Але ж дивно. Люди або зовсім не пам’ятали про це місце, або вважали його легендою. Як думаєте, чому феї ніколи не намагалися сюди дістатися?

— Нам би сил не вистачило океан перетнути, — сумно сказала Еріка. — А технікою користуватись гордість не дозволяє.

— Але ж можна було щось вигадати! — не здавалася Жакі. — Домовитися з тими ж аталайтцями, наприклад. — Вона замислено прикусила губу. — Як гадаєте, аталайтці взагалі знали про це місце? Чи були тут?

— Ви перші живі істоти, які ступили на ці землі за багато років, — відповів Літер. — Мені не відомо хто такі аталайці та вони тут ніколи не були.

— Але ж Кай точно знав про Фатацинію, — зауважила Діана. — Та й Аталайці використовують магію, значить вони очевидно нащадки фей.

— І все ж він не вирушив сюди сам, — підхопила Еріка. — Чомусь.

Всі замислились.

— Треба буде як слід його розпитати, коли повернемося, — Сказала задумливо Еріка. — Мені здається, аталайтці щось приховують.

Діана легенько штовхнула фею в бік, виводячи з роздумів: — Обов'язково. А зараз ходімо робити фото.

Принцеса з азартом підняла фотоапарат, приміряючись до першого кадру: — У нас лише дванадцять спроб. Тож обираємо ретельно!

Дівчата жваво підхопилися й рушили між руїнами в пошуках найкращих ракурсів. Згодом до них приєдналися й інші подруги. Мабіль, уперше в житті побачивши фотоапарат, не могла стримати захоплення. Вона кружляла навколо Діани, зачаровано розглядаючи маленьку диво-машину.

— І він справді зберігає зображення? — із щирим подивом запитала вона.

— Так! — посміхнулася принцеса. — Дуже скоро в нас буде справжній доказ того, що ми справді побували у Фатацинії.

Мабіль захоплено провела пальцем по металевому корпусу фотоапарата.

— Вперше чую про таку річ. — прошепотіла Мабіль. — Можливість за мить зберегти життя у світлині. Це справжня магія!

— Ні, — посміхнулася Жакі. — Це якраз наука! Не варто вважати магією все, що не можеш пояснити.

Діана збиралася зупинити Жакі, передчуваючи, що зараз у розмову втрутиться Еріка й між дівчатами знову спалахне сварка. Та несподівано для себе вона помітила, що фея просто відійшла подалі від подруг й з удаваною цікавістю розглядала краєвид. Вона не могла не чути розмови Жакі й Мабіль, адже інженерка у весь голос розхвалювала науку під захоплені зойки подруги. Та, схоже, Еріка навмисне вирішила ігнорувати розмови про магію. Діана ж вирішила поки її про це не питати.

Кожна з дівчат зробила по кілька знімків. Фотоапарат виявився напрочуд легким та простим у використанні. На його корпусі була лише одна кнопка спуску затвора маленьке віконце-візир для кадрування. Коли дівчата дивилися крізь нього, перед ними відкривалася Фатацинія, але трохи затемнена по краях, ніби сам світ не бажав повністю вміщатися в маленьку рамку й все намагався вислизнути за її межі.

Клац, лунав різкий звук коли вони натискали на кнопку. Усередині фотоапарату тихо спрацьовував механізм, а світло на кілька митей залишало свій слід на світлочутливій плівці, фіксуючи мертвий, але значущий край. 

Дівчата фотографували обвуглені каркаси будівель, розбиті колони, чорний камінь статуї, широкі вулиці без жодної живої душі й попелястий обрій, що губився у сірому серпанку. Кожен кадр ставав маленьким свідченням того, що Фатацинія не була просто легендою. Вона справді існувала. Й подруги бачили її на власні очі.