Розділ 40. Додому

Хоч земля довкола й була мертва й спустошена, тут, у Фатацинії, було тепліше, ніж по той бік гір. Сніг не торкався цієї долини, а повітря, хоч і насичене попелом та запахом гару, не мало того крижаного холоду, що пронизував до кісток у високогір’ї. Тож, перед тим як вирушати назад дівчата нарешті могли відпочити.

Вони витратили тиждень, щоб відновити сили. Мабіль старанно лагодила спорядження: зашивала порваний одяг, пришивала відірвані ґудзики, перевіряла ремінці й застібки. Аскель, сидячи над розкладеними картами, прокладала шлях назад, уважно відзначаючи небезпечні схили й місця можливих зсувів. Сабіра щодня поралася зі своїми запасами, готуючи відновлювальні настоянки й мазі. Під її пильним наглядом щиколотка Еріки швидко гоїлася, і вже за кілька днів фея могла ходити без сторонньої допомоги. Вільний час вона витрачала на спілкування з Літером, дізнаючись більше про свій народ. 

Діана та Жакі тим часом досліджували Фатацинію. Вони блукали серед руїн, оглядали обвуглені фундаменти, напівзруйновані вежі й порожні площі, роблячи нотатки в записнику. Щоб зберегти побачене не лише словами, а й образами, Діана запропонувала зафіксувати долину на світлинах.

Вони разом з Ерікою були біля одних з руїн, коли принцеса дістала з сумки невелику коробкоподібну річ, зроблену з картону, з темним об’єктивом на передній панелі.

— Це… фотоапарат?! — Жакі здивовано нахилилася ближче, намагаючись роздивитися кожну деталь.

— Так, — кивнула Діана з гордістю. — Найновішої моделі.

Вона ніжно провела пальцями по гладкій поверхні, а тоді звернулася до книги:

— Літере, ви не заперечуєте?

— Ні. — озвався той. — Я б хотів, щоб історію цього місця знало більше людей.

— Чудово! — радісно вигукнула Жакі.

Вона підскочила на місці, стиснувши кулаки від збудження, і мало не закрутилася на п’ятах.

— Тепер ми точно увійдемо в історію як першовідкривачі! — випалила Жакі. — Про нас книжки писатимуть, лекції читатимуть…
Вона раптом зупинилася й насупилася.
— Але ж дивно. Люди або зовсім не пам’ятали про це місце, або вважали його легендою… Як думаєте, чому феї ніколи не намагалися сюди дістатися?

— Нам би сил не вистачило океан перетнути, — сумно сказала Еріка. - А технікою користуватись гордість не дозволяє.

— Але ж можна було щось вигадати! — не здавалася Жакі. — Домовитися з тими ж аталайтцями, наприклад…
Вона замислено прикусила губу.
— Як гадаєте, аталайтці взагалі знали про це місце? Чи були тут?

— Ні, — відповів Літер. — Ви перші живі істоти, які ступили сюди за багато років.

— Але ж Кай точно знав про Фатацинію, — зауважила Діана. — Не міг не знати. Аталайці використовують магію, вони очевидно нащадки фей.

— І все ж він не вирушив сюди сам, — підхопила Еріка. — Чомусь.

Всі замислились.

— Треба буде як слід його розпитати, коли повернемося, — Сказала задумливо Еріка. — Мені здається, аталайтці щось приховують.

Діана легенько штовхнула фею в бік, виводячи з роздумів:

— Обов'язково. А зараз ходімо робити фото.

Принцеса з азартом підняла фотоапарат, приміряючись до першого кадру.

— У нас лише дванадцять спроб. Тож обираємо ретельно!

Дівчата жваво підхопилися й рушили між руїнами в пошуках найкращих ракурсів. Згодом до них приєдналися й інші. Мабіль, уперше побачивши фотоапарат, була у захваті. Вона крутилася навколо Діани, зачаровано розглядаючи маленьку диво-машину.

— І він справді зберігає зображення? — захоплено запитала дівчина.

— Так! — усміхнулася принцеса. — Дуже скоро в нас буде перший справжній доказ того, що ми тут були.

Кожна з них зробила фото. Фотоапарат виявився напрочуд легким і простим у використанні: лише одна кнопка для фільмування і маленьке віконце-візир для кадрування. Коли дівчата дивилися у це віконце, перед ними відображалася Фатацинія, але злегка затемненою по краях, ніби сам світ не хотів повністю вміщатися в рамки й намагався вислизнути за межі кадру.

Клац. Механізм спрацьовував м’яко й майже нечутно. Плівка експонувалася на кілька секунд, фіксуючи цей мертвий, але значущий край.

Дівчата знімали обвуглені каркаси будівель, темний камінь статуї, пустельні обрії, що танули в попільному мареві. Кожен кадр був маленьким свідченням що вони справді тут були, доказом що Фатацинія справді існує.

А потім настала найважливіша мить.

Останнє фото. Групове.

Дівчата вирішили зробити його на головній площі, на фоні статуї. Мабіль і Сабіра присіли попереду. Позаду них стала Діана з Літером в руках. Еріка й Аскель зайняли місця по обидва боки від принцеси. 

Фотоапарат вони поставили на одну з сумок, вирівнявши його на нерівній поверхні.

— Усі готові? — гукнула Жакі, швидко перевіряючи кут.

— Так! — відгукнулися дівчата в один голос.

— Добре. Один… два… три!

Фотоапарату потрібно було кілька секунд, аби зробити знімок. Тож Жакі миттєво кинулася до дівчат, ковзнула по попелу й упала між Мабіль та Сабірою, театрально підперши голову рукою й широко всміхнувшись.