Розділ 39. Кінець подорожі

Камінь засвітився м’яким, пульсуючим світлом. Легкий відблиск, немов місячне сяйво пробігло по палітурці й записник у руках Діани почав змінюватися. Його палітурка потемніла і змінила колір з темно-коричневого на насичений темно-синій, подібного до нічного неба. На ній поступово почали проявлятися тонкі сріблясті візерунки. Вони мерехтіли, змінювали форму, розходилися і знову збиралися у нові лінії, ніби на поверхні книги відображалися зорі, що рухалися у власному, незримому танці, поки нарешті не застигли хаотичними завитками.

Коли книга остаточно завершила своє перетворення, а камінь у палітурці перестав світитися, Діана, затамувавши подих, обережно перегорнула кілька сторінок. Вони мали легкий золотавий відтінок і були дивно теплими на дотик. Коли принцеса провела пальцями по паперу, їй здалося, що сторінки живі, чекають, коли хтось напише на них перші слова..

З книг, які Діана колись читала, жодна не відчувалася такою особливою. 

— Це більше не просто записник, — урочисто промовив камінь. — Це Книга Казок. Тепер будь-яка історія, що буде в ній написана, стане реальністю. Але пам’ятайте: казки мають свою логіку якими б вони не були. Ваші бажання повинні бути вписані логічно і послідовно. Якщо тобі впали з неба гроші, колись доведеться віддавати борг. Якщо король голий згодом це всі зрозуміють.

— Це більше не просто записник, — урочисто промовив камінь. — Це Книга Казок. Усе, що буде в ній написане, стане реальністю. Але пам’ятайте: казки мають власну логіку, якими б фантастичними вони не здавалися. Світ завжди шукає пояснення. Якщо гроші падають із неба — рано чи пізно доведеться віддавати борг. Якщо король голий — настане мить, коли це побачать усі. 

Дівчата переглянулися. Полум’я майже згаслого вогнища хитнулося, кидаючи на їхні обличчя тремтливі тіні.

— Що ж… — серйозно мовила Аскель. — Тоді нам варто ретельно продумувати свої бажання.

— Тепер, коли ми все вирішили, у мене є питання, — сказала Діана, трохи вагаючись. — У вас є ім’я? Ви стали нашим компаньйоном, і якось… дивно звертатися до вас безіменним «ти» чи «ви».

— Ні. Ніхто ніколи мене не називав.

— О, тоді це моя стихія! Я майстер давати імена. — Мабіль сплеснула в долоні. — Хай буде Сніжок! На честь місця, де ми тебе знайшли!

— Ні, — різко відрізала Еріка. — Не можна називати священний артефакт фей, ще й зі свідомістю, іменем домашньої тваринки!

— І що ж ти пропонуєш? — обурено спитала Мабіль, склавши руки на грудях.

— Літер — після коротких роздумів сказала Еріка. — Якщо ж він тепер книга…

— Хм… — озвався камінь, ніби приміряючи ім’я на смак. — Мені подобається.

— Чудово, — усміхнулася Діана. — Рада познайомитися, Літере.

— Я теж радий.

Принцеса рішуче закрила книгу, відчуваючи, як серце швидко гупає у грудях.

— Ну що ж, вітаю всіх! — урочисто вигукнула вона, підіймаючи книгу високо над головою. — Ми це зробили! Ми дісталися Фатацинії, знайшли артефакт і тепер можемо здійснити наші бажання!

З цими словами напруга останніх днів зламалася і дівчат накрила хвиля полегшення, щастя й тріумфу.

Мабіль схопила Діану й так міцно обійняла, що та ледь втримала книгу.

— Ми це зробили! — сміялася вона, майже плачучи від радості. — Справді зробили!

— Обережно! — засміялася Діана, намагаючись не випустити книгу.

— Я теж дуже радий, — весело додав Літер.

— Так! Так! Так! - Жакі радісно стрибала довкола, не стримуючи захоплення. — Я ж казала, що ми впораємося! Казала!

Аскель й собі не втрималася і, засміявшись, стукнула кулаком у плече Сабіри.

— Навіть не віриться, що все справді вийшло.

Сабіра повільно видихнула, ніби тільки зараз дозволила собі розслабитися. На обличчі з’явилася широка, тепла усмішка:

— Так… це справді чудово.

Еріка спостерігала за іншими кілька секунд, а потім відвернулася до майже згаслого вогнища. 

— Ну нарешті… — промовила вона з втомленою посмішкою, спостерігаючи як тліють вуглинки у багатті..

Це була перемога. Вони подолали бурі й холод, небезпеку й страх, сумніви й втому. У них не вірили. Вони й самі часом не вірили в себе. Але тепер вони були тут. У Фатацинії. Їхня подорож завершилася успіхом. 

І тепер з новими знаннями та новим компаньйоном… Вони могли повертатися додому.