Розділ 38. Наукові теорії

Запала незручна, тягуча тиша. Дівчата ніяково сиділи біля багаття, кожна занурена у власні думки. Полум’я потріскувало, кидаючи тремтливі відблиски на почорніле каміння й зруйновані постаті навколо.
Еріка, схрестивши руки на грудях, задумливо дивилась в полум’я. Її плечі були напружені, обличчя затягнула темна тінь, а в очах палав гнів. Здавалося, ще мить і вона або вибухне криком, або замкнеться в собі остаточно.
Дівчата кидали на неї стривожені погляди, але заговорити ніхто не наважувався заговорити. Усі відчували: будь-яке слово зараз може стати іскрою.
— То ж… — нарешті протягнула Жакі, намагаючись розрядити напругу. Вона обернулася до статуї. — Ти і є той самий уламок ядра?
— Так, — відповів голос.
— Що, уся ця статуя? — здивовано перепитала Мабіль, уважно вдивляючись у статую, намагаючись розгледіти щось незвичне у кам’яному силуеті.
— Ні. Лише камінь у мене в лобі.
Усі шість пар очей, із зовсім різними емоціями втупилися в блискучий самоцвіт. Він горів холодним, неземним світлом. Його блиск разюче відрізнявся від теплого вогню багаття: це було чисте, сире світло зовсім позбавлене життя.
— І через тебе Фатацинія загинула? — але різко спитала Еріка
— Так… — нерішуче озвався камінь.
Еріка гірко всміхнулася
— Чому? Пробач, але ти ж такий…такий маленький.
— Ну… розмір не має значення, — відповів голос. — Ядро Землі містить у собі магію. Ця магія мала вихід на поверхню через квіти. Але, відламавши частину ядра, феї порушили цей шлях. Магія перестала текти через квіти й просто вивільнилася у світ — руйнівно й безконтрольно. До того ж я не пам'ятаю якою частиною ядра я був. Все це сталося дуже давно.
Усі кивнули, приймаючи почуте. Жакі задумливо закусила губу, її погляд ковзнув від сяючого каменя до попелу під ногами. 
— То тебе потрібно з’єднати з ядром? Нам доведеться шукати дорогу до центру Землі? - спитала Мабіль.
Дівчата напружено чекали відповіді.
— То… тебе потрібно з’єднати з ядром? — припустила Мабіль. — Нам доведеться шукати шлях до центру Землі?
Дівчата напружено завмерли, вдивляючись у лазуровий камінь. Ніхто не хотів вирушати у нову подорож, ще й таку небезпечну.
— Ні, у цьому немає сенсу. Навіть якщо ви знайдете дорогу і якимось дивом не загинете, повернення мене до ядра призведе до відновлення Фатацинії.
— Це ж добре, хіба ні? — здивувалася Сабіра.
— Для фей — так, — погодився камінь. — Лід розтане, квіти, з яких народжуються феї, знову зацвітуть. Світ, що був втрачений, оживе…Але разом із цим розтануть і льодовики Південної Корони. Рівень води підніметься настільки, що затопить усі навколишні землі. Цілі королівства зникнуть під водою. Я не вважаю доцільним жертвувати стількома життями заради відновлення того, що було втрачено тисячі років тому.
У вогнищі голосно тріснуло поліно. Його жар розсипався яскравими іскорками, що одразу ж згасли.
— Аталайці б зраділи — невдало пожартувала Жакі.
— Та хіба ти не хочеш повернутися додому? —тихо спитала Мабіль.  
Камінь трохи замислився перед тим як відповісти:
— Я пов’язаний із ядром магією. Де б я не був, я завжди відчуватиму його. Я завжди залишуся його частиною. Набагато більше я хотів би побачити світ за межами Фатацинії. Тут… дуже самотньо. Я відчуваю, що за ці роки сильно відстав від світу та його розвитку. Я й досі не знаю, що таке пароплав чи потяг.
Мабіль мимоволі посміхнулася. 
— А наші бажання?… Ви не виконаєте їх? — уточнила Діана. Думка про те що вся їх подорож була даремною, лякала. Та ще більше лякала думка про те, що буде якщо вона не зніме прокляття.
— Теоретично я можу це зробити, але є одна проблема...
— Твоя магія занадто слабка? — швидко запитала Мабіль, нахиляючись вперед. — Ти… зламаний?
— Ні, не в цьому справа. Як і ядро, я — вмістилище давньої магії, сильнішої за будь-яку фею, минулу чи теперішню. Та як і ядро я не можу використовувати її. Я можу лише наділяти нею інших.
— Тоді передай магію нам! — радісно вигукнула Мабіль. — Тоді ми станемо феями!
— Це так не працює, Мабіль, — м’яко зупинила її Діана. — Феями народжуються. Звичайні люди не можуть просто почати користуватися магією.
— Чому? — розгублено спитала Мабіль.
— Ну…я не знаю, — зізналася Діана і знову звернулася до каменю. — А ви можете наділити магією предмет?
— Так.
Очі Мабіль загорілися.
— Тоді нехай він наділить магією статую! Вона зможе ходити!
— І як ти посадиш кам’яну статую в човен? — зауважила Аскель. — Вона його просто потопить.
— До того ж — додала Діана, — як статуя взагалі зможе виконувати бажання?
— А як предмет взагалі може виконувати бажання? — задумливо перепитала Мабіль.
— Думайте про це як про паровий двигун. Якщо людина просто візьме його до рук, вона не почне бігати швидше. Але якщо вбудує його в механізм — зможе рухати цілу машину. — пояснила Жакі.
— Паровий двигун… - Мабіль задумливо постукала себе по підборіддю. — То нам треба знайти куди помістити камінь, щоб можна було створити магію.
Дівчата замислилися. Що ж робити? Їм потрібно було щось невелике, що могло увібрати в себе силу каменю і було зручне для конвертування магії у те що їм потрібно. Ця річ мала бути компактною, зручною у використанні й достатньо міцною.  
Вони обвели поглядами все довкола: обвуглені лавки, уламки ліхтарів, порожні клумби, статую з холодним сяйвом у лобі. Кожна шукала, перебирала в голові варіанти, відкидаючи один за одним. Навіть Еріка, що до цього була заглиблена у себе почала активно крутити головою.
— У мене є ідея, — Діана рішуче підвелася на ноги. Її пальці міцно стиснули ремінець сумки. Серце в грудях забилося швидше, інтуїція підказувала, що вона на правильному шляху. — Допоможіть мені.
Принцеса дістала зі сумки записник у твердій обкладинці й швидко, розповіла план. Усі трохи здивувалися, але швидко погодились. Всі одразу взялися до діла.
Сабіра, схилившись над записником, обережно вирізала ножем рівний круглий отвір у палітурці, працюючи повільно й точно, під пильним наглядом Діани. У цей час Жакі, стоячи на плечах у Мабіль, намагалася дістати камінь з лоба статуї. Контролювала процес поранена й не здатна використовувати магію Еріка.