Розділ 36. Підйом

Аскель почала підйом першою. Її рухи були зосереджені й точні. Вона ступала обережно, перевіряючи надійність землі, перш ніж перенести на неї вагу. Де потрібно, вона витоптувала сходинки, щоб подруги могли йти за нею слідом. 

Єдиним способом перелізти через гори було дістатися місця, де їх хребти трохи розходилися. Та цей прохід був надто високо, а схил, яким підіймалися дівчата, виявився значно крутішим, ніж здавався знизу. Грунт під їх ногами був гладкий, слизький і підступний. Варто було лише трохи втратити пильність й мандрівниці б зірвалися вниз з висоти двоповерхового будинку.

Дівчата рухалися повільно та обережно. Кожен крок вимагав від них не лише фізичної сили, а й залізної витримки.  Повітря виходило з їх грудей короткими хрипкими ривками, осідало білим паром на шарфах і миттєво кристалізувалося. Піт, змішуючись із крижаним повітрям, створював відчуття, ніби вони замерзають зсередини.

Подругам доводилося притискатися всім тілом до схилу, щоб вітер не зірвав їх униз. Пронизливий холод від землі просочувався крізь їх одяг, жалив шкіру й повільно висмоктував тепло. Пальці, якими дівчата судомно трималися за мерзлу поверхню, німіли й втрачали силу, але страх зірватися був сильніший за біль.

Кожне ковзання ніг змушувало серця мандрівниць стискатися, кожен рух боротися з панікою. Здавалося, сама гора противилася їхній присутності: байдужа, холодна, непоступлива, ніби жива сила, що прагнула скинути їх назад у прірву.

— Ох! — раптом пролунав короткий, задушений крик Мабіль.

Її нога втратила опору, і зірвалася зі скелі. Дівчина судомно шарпнулася, намагаючись ухопитися за слизьку поверхню.

— Тримайся! — вигукнула Сабіра, миттєво простягаючи подрузі руку.

Мабіль з усієї сили вчепилася в неї. Її груди хрипко здіймалися, очі бігали в безсилому переляку. Повільно, напружуючи кожен м’яз, вона, з допомогою Сабіри, підтягнулася вгору. 

— Я в порядку, — прохрипіла вона, ковтаючи повітря, коли знову змогла впевнено стати на ноги.

Дівчата видихнули з полегшенням. Кілька секунд вони стояли, відпочиваючи. Та потім Аскель коротко кивнула, й вони знову повільно рушили вперед.

Повільно й зосереджено, по сантиметру, вони долали дорогу, кожну мить відчуваючи, як тонка межа між життям і смертю проходить просто під ногами. Кожен новий рух міг стати для дівчат останнім, та це лише зміцнювало їхню рішучість не зупинятися.

Зрештою, з величезними зусиллями, вони дісталися стику двох гір і, перелізли на інший бік. Щойно вони опинилися на іншій стороні гори Аскель, спираючись на льодоруб, спробувала озирнутися. Та варто було їй лише трохи повернути голову як сліпуче світло вдарило їй просто в очі. Воно світило так сильно, що відкрити очі було просто боляче. Тож інстинктивно Аскель опустила погляд вниз і в ту ж мить у неї похололо всередині.

Під подругами була безодня. Глибока, чорна, мов розверзнута рана. Прірва тягнулася вниз на сотні метрів. З тієї сторони гори земля була всього за кілька метрів від дівчат. Тут її навіть не було видно, вона губилася у безкрайньому мороці. 

Усередині лицарки все стислося. Її серце калатало глухо, важко, заглушаючи навіть рев вітру. 

— Слухайте всі! — вона все ж взяла себе в руки. Її голос різко вирізнявся з-поміж хаотичного реву стихії. Він був різкий, владний, твердий, такий, яким вона говорила зі своїми побратимами-лицарями. — Зараз ми будемо спускатися! Будьте обережні. І не дивіться вниз! Це наказ!

Ніхто не заперечував. Всі розуміли, коли Аскель говорить так, краще просто виконувати.

Спуск виявився ще важчим для дівчат, ніж підйом. Дівчата рухалися повільно, притискаючись грудьми до холодного схилу. Кожен їх подих був обережним, кожен рух зваженим. Здавалося, що вони стали єдиним тілом, з’єднаним страхом і напруженням. Ніхто не бачив, що знаходилося під ними, і ніхто не наважувався перевірити.

Ніхто, крім Жакі. Вона знала, що не можна цього робити. Відчувала, як наказ Аскель дзвенить у надрах її голови. Але нестерпна, майже болюча цікавість зводила її з розуму. Що ж там унизу? Наскільки високо вони знаходяться? 

Весь шлях вона боролася із собою та коли Аскель нарешті побачила землю під ногами й полегшено зітхнула, Жакі не витримала. Вона опустила погляд. Земля під нею була так далеко, що здавалася лише тінню, розмитою під завісою білого пилу. Висота закрутила дівчині голову, світ перед нею раптом похитнувся, а ноги підкосилися. Жакі відчула, як її серце на мить завмерло, а потім різко впало кудись у п’яти. В ту ж мить її нога зіслизнула з гори.

— А-а-а! — зойкнула вона, марно намагаючись утриматися.

Вона відчайдушно вчепилася руками в землю, але пальці ковзнули по гладкій поверхні. Єдине, що їй вдалося схопити, падаючи, край плаща Діани.

— Ой, ні! — встигла вигукнути принцеса, перш ніж її різко смикнуло вниз.

Сабіра, інстинктивно кинулася вперед, намагаючись допомогти, схопила Діану за руку і теж втратила рівновагу.
— Тримайся! — закричала Еріка, простягаючи руку до Сабіри, та вже було запізно. Фея також почала падати.

Аскель намагалася втримати подруг однією рукою, але вони переважили її. Вся група, ланцюгом, зірвалася вниз, у скажений білий потік.

Вони покотилися вниз, немов снігова лавина. Подруги не бачили ні неба, ні землі, тільки білу безтямну круговерть. Світ для них перевернувся догори дриґом, а час розтягнувся, сповільнився, зник у нескінченному падінні. Їхні тіла билися об крижану поверхню, об гострі виступи, що рвали одяг і дряпали шкіру. Вітер з ревом крутив їх у повітрі, немов намагаючись розірвати на частини. Земля злітала довкола, кружляючи у шаленому вихорі, забиваючись у носи, роти та вуха.