Розділ 28. У повній темряві

Дівчата продовжили свій шлях далі. З кожним пройденим ними кілометром океанське дно опускалася все глибше, а світ навколо невпинно змінювався. Якщо раніше можна було хоча б приблизно визначити глибину, побачити рідкі скелі чи гейзери на дні, то тепер земля зникла зовсім. Будь-яке світло також поступово згасло, залишивши дівчат в суцільній пітьмі. 

Щоб не збитися з курсу, Жакі ввімкнула зовнішні ліхтарі й вела Кокіль якомога повільніше. Проте навіть потужне світло розчинялося в густій темряві океану, висвітлюючи лише невелику ділянку перед носом човна й не дозволяючи побачити, що ховається далі.

Та навіть у цьому мороці життя не зникало. Навпаки, воно ставало дедалі дивовижнішим. Повз човен пропливали прозорі риби з молочно-білими очима, риби-вудильники з тремтливими ліхтариками над пащами, метушливі креветки та хмари дрібного криля. Час від часу в темряві з'являлися довгі ланцюги желеподібних створінь, що світилися холодним блакитним світлом і нагадували живі підводні стрічки.

— Усе це виглядає так нереально, — тихо промовила Діана, притискаючи долоню до ілюмінатора. Її подих залишив на склі легкий туманний слід.

Дівчата насолоджувались новими краєвидами. Дівчата зачаровано спостерігали за цим дивним світом. Тут не було ні вулканів, ні чорних курців, ні небезпечних течій, лише безмежна тиша й спокій. Чудернацькі створіння, що плавали за вікном блищали й світилися в темряві води ніби дивовижний калейдоскоп. Їхнє світіння спалахувало в темряві сотнями барв, ніби хтось розсипав навколо зорі. І подругам починало здаватись ніби вони вже й не глибоко на дні океану, а в далекому космосі, досліджують зірки Чумацького Шляху. 

Та минали години, дні, а краєвиди залишалися незмінними. Довкола були тільки суцільна темрява, розбавлена рідким сяянням риб та відчуття нескінченності. Лише червоні іскри магії Еріки ще освітлювали простір навколо. Але й вони вже не могли пробити щільну товщу води, тож залишали після себе лише легке мерехтіння на поверхні судна. 

— Здається, ми вже вічність тут пливемо. — прошепотіла Мабіль, обійнявши коліна.

— Ми рухаємося правильно. Але чому здається, що нічого не змінюється? — Жакі не відривала погляду від показників панелі.

— Може, ми заблукали? —  припустила Мабіль.

— Ми йдемо точно за курсом, — відповіла Аскель, звіряючись із компасом. — Діано, скільки часу ми вже тут?

— Приблизно п’ять днів, — відповіла принцеса, гортаючи сторінки записника. — Важко сказати точно. Але оскільки ми вже в ложі океану, то плисти ще приблизно стільки ж.

— Ще п’ять днів?! — вигукнула Мабіль, різко підводячись. — Це божевілля! Ми пливемо й пливемо, і нічого не змінюється! Я більше так не можу! Я хочу вийти звідси!

— Заспокойся. І куди ти звідси вийдеш? Ми на глибині понад кілометр. — Еріка заспокійливо, але твердо поклала руку їй на плече.

Погляд її глибоких червоних очей дивним чином заспокоїв селянку. Дівчина ще кілька митей вдивлялася в них, ніби шукаючи опору, а потім важко зітхнула й опустилася назад у крісло. 

Човен продовжив свій шлях крізь безмежну темряву. Та тривога нікуди не зникла. Вона повільно проникала в думки кожної з подруг, осідаючи там важким тягарем. Лише тепер дівчата по-справжньому усвідомили, наскільки далеко від звичного світу вони опинилися. Над ними лежали кілометри води, а попереду простягалася безкрая невідома безодня.

Час від часу металевий корпус Кокіля тихо потріскував під тиском глибин. Звук був негучним, але в мертвій тиші океану лунав моторошно чітко й нагадував дівчатам про колосальну силу води, що стискала їх крихітний човен з усіх боків. Від цих звуків серця подруг мимоволі починали битися швидше. 

Напруга в човні зростала з кожною годиною й зрештою стала нестерпною.

— Так не піде, — Жакі поставила човен на автопілот й розвернулась до подруг. — Нам треба чимось себе зайняти, бо інакше ми точно збожеволіємо.

— І чим, цікаво, нам зайнятися в металевій банці посеред нічого? — скептично буркнула Еріка, відкинувшись назад.

— Я знаю! — раптом вигукнула Мабіль. — Зіграймо в «Правду або Дію»!

— І що це? — спитала Діана.

— Це така гра! Ми в селі грали постійно. Ви що, жодного разу не чули?

Дівчата похитали головами.

— Тоді слухайте! — з ентузіазмом взялася пояснювати Мабіль. — Кожному по черзі загадують "правду чи дію". Якщо гравець обирає "правду", він має відповісти чесно на будь-яке запитання. А якщо "дію" виконати якесь завдання. У нас, наприклад, треба було втриматись на корові Мальві якомога довше. Або зізнатися, хто тобі подобається. Якщо не виконав отримуєш покарання.

— Звучить цікаво, — посміхнулася принцеса. — Гарний спосіб трохи краще дізнатись одна одну.

— Так. Щоправда, з діями буде важкувато, — зауважила Аскель. — Ми ж навіть встати не можемо.

— Нічого. Щось вигадаємо. — заспокоїла її Жакі вже плануючи, що буде загадувати дівчатам.

— А яке буде покарання? — поцікавилась Еріка.

— У мене є гірка настоянка від кашлю, — Сабіра дістала з сумки маленьку пляшечку з темно-зеленою рідиною. — Хто не виконає завдання робить ковток.

— Чудова ідея! — захоплено сказала Мабіль. І задоволена своїм внеском у моральний стан команди, витягнула зі продовольчих запасів пакет із сухарями з родзинками й почала передавати їх по колу.