Розділ 23. Кокіль

— Нас чекає довга подорож, — задумливо мовила Жакі, вдивляючись у далечінь за ілюмінатором.  — Пропоную дати ім’я нашому компаньйону!

Вона легенько постукала по металевому корпусу човна.

— І я вже знаю яке. Кокіль!

— Мушля? — перепитала Діана з усмішкою.

— Саме так! — радо підтвердила Жакі. — По-перше, він і справді схожий на мушлю за формою. А по-друге, "кокіль" — це ще й назва ливарної форми, у якій відливали деталі для цього човна. Такий собі символічний збіг.

— Як ти про це дізналася? — здивовано запитала Мабіль.

— Надивленість велика, — жартівливо відповіла Жакі й легенько постукала себе по скроні.

— Я дивлюся, ти тільки з залізяччям і ладнаєш, — зауважила Еріка з єхидною посмішкою. Вперше за кілька днів вона подала голос — і, як завжди, щоб покепкувати.

— А з ними приємніше спілкуватися, ніж з деякими, — буркнула Жакі, примружившись.

— Може, ти просто занадто дивна?

— Досить! — втрутилася Аскель, сердито зиркнувши на обох. — Якщо вам так нудно, то, може, ви хоч чимось допоможете?

— До речі… — раптом озвалася Діана, спробувавши повернути розмову в конструктивне русло. — Жакі має рацію: нас справді чекає довгий шлях, а глибини стають усе темнішими й небезпечнішими. Еріка, ти можеш накласти на човен якесь зміцнююче або прискорююче закляття? Не хочеться лишатися тут надовго.

— Легко! — з усмішкою відповіла фея, піднімаючи підборіддя. В її голосі звучала майже дитяча радість від можливості показати себе.

Вона клацнула пальцями — і з них вирвався потік блискіток кольору червоного вина. Магічні іскри закружляли навколо човна, ніби рій світлячків, утворюючи навколо нього тонку, майже невидиму сферу. Судно завібрувало, наче набираючи силу, й одразу почало рухатися швидше, впевнено розсікаючи воду.

Еріка самовдоволено посміхнулася.

— «Наука скоро витіснить магію», — передражнила вона Жакі. — Ось поясни, як ти це витісниш?

Жакі сильніше стиснула штурвал, її очі блиснули.

— Ми й без магії допливли б. — буркнула вона.

— Але так справді швидше, — тихо промовила Сабіра, нахилившись до дівчини.

Жакі хмикнула, але сперечатися не стала. Вона лише відвернулася й повела Кокіль далі. 

Через деякий час подорожі новою місциною на горизонті з’явилася величезна темна тінь. Вона зростала з кожною хвилиною, поступово набуваючи обрисів гігантської гори. Її підніжжя було сховане в темряві, а вершини не було видно за товщею води. 

— Це… це потухлий підводний вулкан, — прошепотіла Діана, коли вони підплили ближче. Її голос бринів захопленням, але в очах була тривога.

Внизу навколо вулкана виднілися гарячі джерела — так звані "чорні курці". З них виривалися потоки гарячої води й газів, що за формою нагадували труби. Вони викидали мінерали, які утворювали на землі дивовижні структури. Навколо цих джерел кишіло життя: незліченні морські зірки, риби й навіть великі кальмари оберталися навколо джерел тепла та поживних речовин.

— Ми повинні бути обережними. Вулканічна активність буває підступною. — попередила Діана, спостерігаючи за ривками темного диму, що виривався з глибин джерел. 

Через цей дим вода навколо стала майже чорного кольору. У ній плавали міріади дрібних часточок — схожих на попіл чи золу, що повільно осідала, створюючи ілюзію підводного снігопаду.

Жакі, стискаючи штурвал до білизни в пальцях, обережно спрямовувала човен навколо вулкана, намагаючись уникати гарячих струменів, що час від часу виривалися з тріщин. Видимість була поганою, та все ж просування йшло доволі вдало. Судно впевнено оминало небезпеки, і дівчата потроху почали розслаблятися.

Аж раптом Аскель боковим зором вихопила, якийсь рух.

— Обережно! — закричала вона, і вхопившись за штурвал різко викрутила його вправо.

— ЩО ТИ РОБИШ?! — заволала Жакі, намагаючись втримати контроль.

Але все сталося надто швидко. Човен рвонуло вбік. Він нахилився під небезпечним кутом, і всіх пасажирок кинуло праворуч.

Аскель, не втримавшись, випустила штурвал і влетіла скронею у скло ілюмінатора. Діана і Мабіль теж з розгону врізалися у скло вилицями. Еріка, яку відкинуло силою інерції, буквально влетіла Мабіль у руки, а селянка міцно обійняла її намагаючись захистити. Сабіра теж не втрималася і впала принцесі на спину притиснувши її до скла. Діана інстинктивно вперлася руками в скло, намагаючись піднятись. Від такого тиску човен почав небезпечно хилитися ще більше вправо.

— Трясця! Ми перевертаємося! — закричала Сабіра, споглядаючи через плече Діани як світ стає догори ногами

— Тримайтеся! — Жакі скреготнула зубами й з усіх сил рвонула штурвал у лівий бік.

Судно на мить застигло, хитаючись на межі рівноваги, — і нарешті повільно почало вирівнюватися. Різкий рух кинув усіх ліворуч, і дівчата попадали у свої крісла.

— Ти з глузду з’їхала?! — гаркнула Жакі, обертаючись до Аскель. — — Ти мало не вбила нас усіх!

Лицарка потерла скроню, злегка здригнувшись від болю: