Розділ 11. Прогулянка базаром

Найкращий спосіб пізнати місто – пройтися його базаром. Тож щойно сонце почало здійматися над обрієм, дівчата, підкріпившись легким сніданком із пюре з печених баклажанів та свіжих коржів, вирушили досліджувати головну торгову артерію Карамії.

Базар здавався нескінченним. Вузькі вулички, затягнуті полотняними навісами, пульсували життям. Звідусіль долинали голоси торговців, брязкіт монет, мекання кіз, сміх дітей і дзвін маленьких мідних дзвіночків, що прикрашали прилавки. Лавки ломилися від товарів. Стиглі гранати й бурштинові фініки височіли цілими пірамідами в плетених кошиках. Поруч виблискували гори інжиру, цитриново-жовтих лимонів і смарагдових лаймів. Барвисті тканини, від грубого льону до тонкого шовку, майоріли над головами, немов прапори невідомих держав. На гачках погойдувалися в'ялене м'ясо та ковбаси, у великих казанах шкварчали овочі, а пекарі просто на очах покупців розтягували й розкочували тісто для коржів. Повітря було густим від ароматів. Спеції розліталися навколо хмарами, змішуючи кмин із шафраном, а корицю з гвоздикою. Від деяких прилавків тягнуло медом і смаженими горіхами, від інших — міцними кавою та тютюном. Миготіння барв, облич, голосів і запахів зливалися в єдиний строкатий вир, здатний одночасно захопити й запаморочити голову.

Кожна з дівчат мала власну мету на цю прогулянку, тож вони вирішили розділитися. Жакі, яка добре знала місто, повела Мабіль на невелику екскурсію базаром, поєднавши її з пошуками деталей для Жана, якого завбачливо залишила в Будинку Аль-Каміра. Вона без упину щось пояснювала, вказуючи на оздоблені міддю механізми, хитромудрі кріплення, старовинні інструменти й незвичні способи кування металу. Мабіль старанно ловила кожне її слово, хоча раз у раз відволікалася на чергову різьблену скриньку, розписану вручну лампу чи вигнутий півмісяцем кинджал, виставлений у крамниці зброяра.

Діана ж хотіла відвідати книгарні Карамії для пошуку рідкісних видань. Тож вони з Аскель заглибилися в тихішу частину базару. Тут не було галасливих торговців і натовпів покупців. Вузькі провулки потопали в затінку старих килимів, натягнутих між будівлями, а над непримітними дверима гойдалися вицвілі вивіски каліграфічного письма.

Книгарня, яку шукала Діана, ховалася між двома великими крамницями тканин. Її легко можна було не помітити. Старі дерев'яні двері були обшарпані, а єдине вузьке вікно вкривав товстий шар пилу. Усередині панував напівморок. Лише кілька сонячних променів пробивалися крізь запилене скло, малюючи золотаві смуги в повітрі. Високі полиці здіймалися майже до самої стелі й були вщент заповнені книгами. Тут  старі книги з потрісканими корінцями й потемнілими сторінками, писані від руки манускрипти та новенькі видання з витонченими тисненнями вишиковувалися в дивовижному хаосі, що все ж мав власну логіку.

У центрі приміщення, за широким дерев'яним столом, сидів літній чоловік із густою сивою бородою, що спадала до грудей. Він уважно вивчав пожовклий рукопис, водячи пальцем уздовж рядків.

— У нас лише обмін — підвів він очі до Діани.
— Я знаю, — принцеса  дістала зі сумки кілька книг. — Я чула, що у вас можна знайти справжні скарби.

— Лише для тих, хто здатен запропонувати щось рівноцінне, — посміхнувся чоловік, уважно розглядаючи книги, які простягнула принцеса.

Він уважно оглянув обкладинки, перевірив шви палітурок, перегорнув кілька сторінок і навіть підніс одну з книг до носа, оцінюючи запах паперу та чорнила. Лише після довгого мовчання старий схвально кивнув.

Діана ледве стримала посмішку. Не гаючи часу, вона рушила між стелажами, наче дитина, яку вперше привели до крамниці солодощів. Її пальці ковзали по палітурках, зупиняючись на витертих золотих літерах, старовинних гербах і загадкових назвах, написаних давно забутими мовами. Невдовзі вона вже склала невелику збірку книжок і захоплено обговорювала їх зі старим книгарем.

Аскель ж з кожною хвилиною виглядала все більш нещасною. Вона стояла в кутку, обпершись на стіну, скута нудьгою, й намагалася не заснути. Погляд лицарки блукав між стелажами, але навіть її терпіння мало межі. Вона починала підозрювати, що Діана проведе у книгарні увесь день.

Раптом двері скрипнули, і до книгарні зайшли Жакі та Мабіль. Судячи з їхніх розчервонілих облич і повних торбинок, вони вже встигли обійти мало не половину базару.

— О, ви ще тут? — здивувалася Мабіль.

— На жаль, так, —  зітхнула Аскель. — Не чекайте нас. Коли Діана знаходить книги, світ перестає для неї існувати.

— То ходімо з нами, — запропонувала Мабіль. — Ми знайшли цілу вулицю ремісників. Там продають механічних птахів, самописні пера і ще купу дивних речей.

— Ні. Я маю охороняти Діану.

— Та годі тобі, — сказала Жакі. — У крамниці, окрім нас і старого книгаря, нікого немає. Хто тут на неї нападатиме? Злий словник?

Аскель лише закотила очі.

— Дуже смішно.

— Справді, — продовжила Жакі. — Нічого з нею не станеться. А ти помреш від нудьги, якщо залишишся тут.

Лицарка важко зітхнула й поглянула на Діану. Та була так поглинена книгами, що не помічала нічого навколо. Схоже, вона навіть не помітила появи подруг.

— Гаразд, — неохоче погодилася Аскель. — Але ненадовго.

Не встигла лицарка договорити, як дівчата вже підхопили її під руки й потягли до виходу.