Розділ 9. Порятунок

Наступного дня дівчата вирішили зосередитись на пошуках тих, хто провів би їх через пустелю. Проте швидко стало зрозуміло: це завдання було значно складнішим, ніж здавалося спочатку. 

Від ранку й до полудня вони прочесали всі можливі місця, де могли знайти провідників: караван-сараї, ринок, заїжджі двори. Вони зверталися до своїх сусідів у Будинку купця, до кочівників, що стояли на ринку, навіть до найманців, що, здавалося, заради прибутку ладні на будь-яке безумство. Пропонували гроші, багато грошей, майже всі що в них були. Спочатку — стримано, потім — відчайдушно. Та відповідь лишалась однаковою: нема чого молодим дівчатам робити в пустелі.

Впевненість Діани, що все можна вирішити грошима, поступово танула, як лід на гарячому піску. Їй хотілося б, щоб цю впевненість похитнуло щире кохання якогось симпатичного хлопця, як переконували її батьки й книжки. Але натомість це зробили застарілі, на її думку, традиції тутешніх земель. І що далі? Що вони могли зробити, коли гроші, їхній найсильніший аргумент, не діяли?

Дівчата були у відчаї. Вони сиділи на причалі, ховаючись від спеки в тіні одного з будинків, примостившись між великими глечиками з вином та ящиками зі спеціями, що чекали, коли їх доставлять до місця призначення. 

Навколо дівчат снував безупинний потік: моряки, вантажники, торговці — усі поспішали, кричали, тягли ящики й мішки. Дехто витріщався на дівчат, не розуміючи, що вони тут забули, але більшість просто проходили повз, надто зайняті власними справами. 

Сонце повільно хилилося до заходу, але спека не спадала. Морський бриз ледь пом’якшував палюче сонце. Вулиці наповнював запах сухої землі, спецій і солоного моря, змішаних у задушливий коктейль.

— Ну і що тепер? — зітхнула Мабіль, схрестивши руки. — Ніхто нам не допоможе.

Діана стиснула край сарафана, до побіління пальців. Їй хотілося щось відповісти, щось розумне й обнадійливе, але вона не знала що. Згадалися слова Аскель про те, що вона стратег у їхній команді. Чудовий з мене стратег, — з гіркотою подумала принцеса про себе.

Її погляд був втуплений у потріскану бруківку, а думки крутилися в голові, мов пісок на вітрі. Все ж вона не мала права опускати руки. Не тут. Не зараз. 

Діана повільно вдихнула. Не могло бути такого, що всі їхні можливості так швидко вичерпалися. Так, гроші не допомогли. Але це не означало, що надії більше немає.

— Має бути ще хтось, хто знає, як перейти пустелю, — прошепотіла принцеса собі під ніс.

Її роздуми перервав різкий рух. Просто перед дівчатами промайнула фігура в червоно-білих одежах. Діана підвела погляд і побачила молоду дівчину, що тривожно озиралася навколо. Її довге чорне волосся, зібране у високий хвіст, розгойдувалося з кожним поспішним обертом голови. Червоний шарф зсунувся з плечей, оголюючи смагляву шкіру, на якій у сонячному світлі виблискували тонкі лусочки. Погляд карих очей був тривожним, сповненим страху. Дівчина явно тікала. 

Побачивши великий глиняний глечик, втікачка, рвучко кинулася до нього й, не роздумуючи, сховалася всередині, щільно закривши за собою кришку.

Дівчата застигли, приголомшені. 

— Що це було? — прошепотіла Мабіль, але відповісти ніхто не встиг.

Тишу розірвав глухий тупіт. До них стрімко наближалася група з п’яти озброєних охоронців. Вони розштовхували натовп, з впевненістю, яка притаманна тим, хто звик отримувати все силою. Їхні червоні туніки з золотистими вставками переливалися в сонячному світлі, легкі броньовані пластини блищали на грудях, а шамшири на поясах недвозначно натякали: ці люди не звикли до спротиву.

Один із них наблизився до дівчат.

— Гей ви! Не бачили тут дівчину в червоно-білих одежах? 

Запала мить мовчання. Повітря враз стало густішим, наче все навколо чекало на відповідь. Аскель, звично пряма, вже відкрила рота — вони бачили злочинницю, лицарський обов’язок велів говорити правду…

— Вона побігла туди, — голос Діани пролунав спокійно, навіть впевнено. Принцеса вказала рукою на протилежний бік причалу.

Аскель різко повернулася до неї, поглядом вистріливши "що ти робиш?", але Діана зберігала незворушний вираз обличчя.

Охоронці не стали зволікати — вони одразу рушили вказаним напрямком. Та один із них, уже віддаляючись, все ж кинув через плече, глянувши на дівчат із занепокоєнням:

— Чого ви тиняєтеся тут самі? Пристойні дівчата не гуляють без чоловічого супроводу.

Мабіль стиснула кулаки, а Жакі лише хмикнула.

— Ми шукачі пригод, — мило посміхнулася Діана йому.

— Шукачі пригод, — повторив він, скрививши губи. — Зрозуміло… Будьте обережні.

Він пішов та напружена тиша лишилася. Деякий час дівчата сиділи незворушно, дивлячись вслід охоронцям.

— Що. Ти. Зробила? — Аскель різко обернулася до принцеси. Вона намагалася говорити спокійно, але її голос все одно тремтів від люті.

— Здається вирішила нашу проблему? — Діана злегка знизала плечима, ніби нічого не сталося.

— Вирішила? Ти нам її створила! Ми щойно допомогли злочинниці! — Аскель все ж зірвалася на крик.

— Не думаю що вона злочинниця. — спокійно заперечила принцеса. — Якщо мої здогадки правдиві, то вона наш шанс на перетин пустелі.