Розділ 9. Розкриття правди

Наступного дня штиль нарешті скінчився. Над морем знову запанував вітер, наповнюючи вітрила й женучи «Хмільну Чайку» вперед без допомоги машин. Корабель рухався все швидше й впевненіше, а моряки з полегшенням повернулися до звичних справ.

Жакі, забравши вітродуй, уже збиралася повернутися до майстерні, та спершу звернулася до капітана.

— Капітане, можна Жан залишиться на палубі?

— Навіщо? — спитав той з підозрою.

— Хочу перевірити, як він переносить вплив погодних умов. Вологість, вітер, солоне повітря. Це важливий етап випробувань.

Капітан скептично оглянув нерухомого робота.

— Гаразд. Але хай не плутається під ногами.

Жакі залишила Жана під навісом біля сходів і, перш ніж зійти з палуби, прошепотіла: — Слідкуй за ними, зрозумів?

Робот повільно кивнув.

Дівчатам доручили одне з найменш приємних завдань на кораблі – миття палуби. Їм видали відра, щітки та ганчірки, після чого один із матросів коротко наказав: — Натерти до блиску. Інакше капітан буде незадоволений.

Робота виявилася значно важчою, ніж здавалося. Морська сіль глибоко в'їлася в деревину, залишаючи на ній білі розводи, які вперто не хотіли відтиратися. Палуба нагрівалася під сонцем, а солоний вітер швидко висушував воду, змушуючи починати все заново.

Діана, звикла до зручностей палацового життя, швидко відчула всю суворість фізичної праці. Незабаром її плечі почали нити, долоні почервоніли від тертя, а спина боліла від постійних нахилів. Сонце безжально припікало, і навіть прохолодний морський бриз не рятував від спеки.

— Може, підеш відпочинеш? — гукнула Мабіль, помітивши, як Діана вкотре витирає піт із чола.

— Ні, я впораюся, — відповіла принцеса.

Проте навіть їй самій ці слова здалися непереконливими.

До полудня Діана вже ледве трималася на ногах. Її руки стали важкими, як свинець, а кожен рух вимагав дедалі більше зусиль. Світ навколо плавився в розпеченому мареві, аж поки палуба раптом не хитнулася перед очима принцеси.

— Досить, — негайно втрутилася Аскель, підхоплюючи її під лікоть. — Йди до каюти. Ми закінчимо самі.

Дівчина, не сперечалась. Похитуючись, вона попрямувала у каюту. Повільно спускаючись сходами, Діана відчула на собі чийсь погляд. Під навісом нерухомо стояв Жан. Його скляні очі були спрямовані просто на неї. На мить принцесі стало не по собі.

Невдовзі капітан оголосив перерву на обід. Екіпаж зібрався під тінню вітрил, де моряки перекушували сухарями, солониною та квашеною капустою. Дівчата ж сіли трохи осторонь й теж взялися до їжі.

— Аскель, можна тебе дещо спитати? — нерішуче почала Мабіль після кількох хвилин мовчання.

— Що саме? — сухо відповіла та.

— Діана зовсім не схожа на шукачку пригод.

Аскель насторожено підняла погляд.

— У якому сенсі?

— Вона не вміє ні ловити рибу, ні працювати на кораблі. Постійно говорить так, ніби навчалася в найкращих школах країни. А та книга, яку вона читала, виглядала так, ніби коштує цілий статок. 

Аскель мовчала.

— Я просто хочу зрозуміти, з ким подорожую. — тихіше додала Мабіль. 

На кілька секунд між ними запала напружена тиша.

— Мабіль, ти подорожуєш із нами і цього достатньо, — нарешті промовила Аскель, стримуючи роздратування, — Діана відрізняється від інших шукачів пригод, але це не означає, що їй потрібно недовіряти. То ж досить дурних запитань. Краще займайся своїми справами.

Закінчивши, Аскель підвелася й попрямувала знову мити палубу. Мабіль кивнула, хоча відповідь її не задовольнила. Решту часу вони працювали в тиші.

Коли ж настав час вечері, їдальня знову наповнилася голосами моряків, сміхом та брязкотом посуду. Проте за столом дівчат панувала незвична тиша. Мабіль сиділа мовчки, механічно підносячи ложку до рота. Її плечі були опущені, а погляд застиг десь у глибині миски. Аскель виглядала незадоволеною. Вона механічно постукувала пальцями по столу, ніби намагаючись заглушити власні думки. Діана після кількох годин відпочинку почала почуватися краще. Вона навіть повернулася до вечері з книжкою під пахвою й намагалася поводитися так, ніби нічого не сталося. Проте бліде обличчя й повільні рухи видавали її втому. Вона час від часу всміхалася жартам матросів і підтримувала з ними розмову, але напруга між подругами не вислизнула від її уваги.

Жакі ж на вечерю так і не з'явилася. За словами екіпажу, вона весь день просиділа в майстерні, працюючи над черговим винаходом і періодично навідуючись до Жана.

Після вечері у тісній каюті дівчат напруга досягла межі.

— Ви повинні сказати мені правду, — рішуче заявила Мабіль. Вона стояла посеред кімнати, міцно стиснувши кулаки. Її очі блищали від сліз. — Хто ви такі насправді?

— Ми вже казали тобі. — спробувала заспокоїти її Діана. — Ми шукачки пригод.

— Шукачки пригод? — з гіркотою перепитала Мабіль. — Шукачки пригод не читають дорогі книги й не непритомніють від миття підлоги. А ще вони вміють ловити кляту рибу!