Розділ 8. Риболовля

Наступного ранку капітан невдоволено оглянув спокійне море.

— Досі штиль, — пробурмотів він собі під ніс, а потім голосно додав: — Ну що ж, тоді скористаймося нагодою! Всі беріть вудки! Наловимо риби!

Він різко махнув рукою до Жакі: — Механік, глуши мотор!

Капітан підійшов до дівчат, які насолоджувалися краєвидом на палубі, і безцеремонно кинув їм по вудці:

— Ви теж допоможете.

— Чого б це? — запитала Аскель, виставивши вудку вперед, наче меч.

— Я ж вам знижку зробив, пам’ятаєте? — сухо відповів капітан. — Тож відпрацьовуйте.

Дівчатам нічого не залишалося, як взятися до роботи.

До полудня Аскель та Мабіль уже змогли повністю наповнити свої відра рибою. Їхні обличчя почервоніли від сонця, волосся збилося, а руки пахли рибою, але вони, отримували від процесу задоволення.

Діана ж, сидячи біля борту, не могла похвалитися жодним уловом — її відро залишалося абсолютно порожнім.

— Це складніше, ніж я думала, — пробурмотіла вона, знімаючи з обличчя кілька неслухняних пасм волосся.

— Давай допоможу, — Аскель взяла вудку принцеси, вправно закинула її у воду.

— А тепер просто чекати? — невпевнено запитала Діана.

— Так, поки не клюне.

Принцеса видихнула з полегшенням.

— Чудово. Нарешті можна почитати.

Вона дістала з сумки книгу з золотистими літерами на обкладинці, розгорнула її й почала читати, час від часу ліниво поглядаючи на море.

Жакі, яка сиділа неподалік, подивилася на неї з цікавістю. Її механізм, схожий на мініатюрну катапульту з вбудованим мотором, швидко виловлював рибу й акуратно складав її у відро.

— Як для шукачки пригод, ти дуже не практична, — зауважила вона. 

— Це правда. — погодилася Мабіль. — Хіба шукачі пригод не повинні знати, як ловити рибу?

— У кожного свої сильні сторони, — втрутилася Аскель. — Діана чудово розбирається в картах і стратегії. Ми доповнюємо одна одну.

Принцеса кинула вдячний погляд на подругу, а потім, намагаючись відвести розмову від себе, звернулася до Жакі: — А твій пристрій дійсно вражає. Це теж твоя розробка?

— Звичайно! — очі Жакі спалахнули гордістю. — Називається «Автоматизований вудильник із селективним уловом». Поки що тестую його, але він вже ловить рибу краще за більшість моряків. Зараз поясню, як він працює...

Дівчата продовжили ловити рибу під розповіді Жакі. Отримавши вдячних слухачів, вона охоче ділилася новими розробками й грандіозними планами на майбутнє. Іншим лишалося лиш дивуватись її черговій незвичайній ідеї.

Тим часом сонце почало повільно схилятись до обрію,  «Хмільну Чайку» вкрили довгі тіні. На палубу вийшов кухар. Витерши руки об засмальцьований фартух, він гучно вигукнув: — Гей! Несіть сюди свій улов! Час варити юшку!

Моряки один за одним потягнулися до нього з відрами, голосно сперечаючись, чия рибина була найбільшою. Дівчата також принесли свій улов. Діана, трохи збентежена, але водночас задоволена собою, продемонструвала дві невеликі сардини.

— Не густо, але для першого разу вистачить, — посміхнулася вона.

— Головне, що впіймала сама, — підморгнула Аскель.

Жакі тим часом знову запустила вітродуй. За кілька хвилин над палубою рознісся знайомий гул механізмів, вітрила човна напнулися під потоком повітря, й «Хмільна Чайка» впевнено ковзнула вперед, розрізаючи хвилі Фелістинського моря. 

Коли вечеря була готова, екіпаж і пасажири зібралися за довгим дерев'яним столом просто на палубі. Над морем уже починали згущуватися сутінки, і тепле світло підвішених ліхтарів м'яко освітлювало обличчя людей. У великих мисках парувала свіжа юшка, поруч лежали кошики з хрустким хлібом, а кухар із задоволеним виглядом приймав заслужені похвали.

Смачна їжа й приємна компанія швидко розвіяли втому. Над столом лунали сміх, жарти та моряцькі байки. Навіть хвилі за бортом ніби шуміли тихіше, дозволяючи всім насолодитися цим рідкісним спокоєм посеред моря.

Дівчата ж наважилися підсісти до Жакі. Інженерка, ніби тільки й чекала цього, охоче прийняла їхню компанію. Вона із захопленням взялася розповідати про минулі рейси «Хмільної Чайки», шторми, далекі порти та дивакуватих пасажирів, яких їй доводилося зустрічати під час подорожей. Слухаючи її історії, дівчата й забули про власні турботи, захоплені пригодами, що відкривали перед ними безкраї морські простори.

Коли ж вечеря добігла кінця й пасажири почали розходитися по каютах відпочивати, Діана та Аскель, побажавши Мабіль на добраніч, вирішили піднятися на палубу.

Ніч  видалася напрочуд теплою й невимовно гарною. Над морем розкинулося безмежне зоряне небо, всипане тисячами вогників. Здавалося, варто лише простягнути руку і можна буде доторкнутися до сузір'їв. Місяць висів низько над горизонтом, заливаючи Фелістинське море сріблястим світлом.

Вода навколо була темною, майже чорною, але там, де її торкалися місячні промені, вона спалахувала мерехтливими відблисками. Корабель повільно розрізав хвилі, залишаючи за собою довгу срібну доріжку піни.