Розділ 5. Містраліс

Містраліс зустрів дівчат контрастами життя, що відчувалися в кожній деталі. Ніч уже вступала у свої права, але сонце ще не поспішало ховатися за обрієм. Небо, ніби не могло визначитися, грало одразу рожево-помаранчевими, фіолетовими й темно-синіми відтінками. Запалювалися газові ліхтарі, кидаючи м’яке світло на бруківку, яка ще зберігала тепло після довгого дня. 

Поруч із вишуканими кафе, де ще залишалися останні відвідувачі, що насолоджувалися кавою та круасанами, гучно відчинилися двері кабаре. Звідти виривалися веселі мелодії, фривольний жіночий сміх і звуки акордеона. Чиновники, що тільки-но залишили величезні адміністративні будівлі, декоровані металевими якорями, мушлями й русалками, неквапливо прямували у переповнені таверни, де вогні ламп відбивалися в розлитому вині.

Дівчата у пошуках нічлігу зупинилися біля таверни з великою вивіскою "Якір" біля якої кипіло життя. Моряки заходили й виходили, голосно перемовляючись, хтось сміявся, а дехто, хитаючись, уже намагався знайти дорогу додому. Неподалік група підлітків весело співала, акомпануючи собі на старенькій лютні, намагаючись привернути увагу перехожих і заробити кілька монет.

— Виглядає доволі жваво, — зауважила Аскель, зупиняючи коня біля входу й оцінюючи натовп.

— І занадто гучно, — пробурмотіла Діана, ковзнувши поглядом по юрбі біля дверей.

— Саме те, що треба! — вигукнула Мабіль. Зіскочивши з Виноградика, вона забігла всередину. Дівчата злізли з коней і попрямували за нею.

Усередині таверни було ще галасливіше. Простора кімната була наповнена відвідувачами. В ніс били запахи морепродуктів, спецій і дешевих сигар. 

За великими, грубо зробленими столами сиділи матроси, рибалки, вантажники, купці – усі говорили одночасно, гучно сміялися й сперечалися, час від часу вдаряючи кухлями об стіл. Між ними спритно снували офіціантки в довгих спідницях, розносячи замовлення. Вони жартували з гостями та вправно ухилялися від надміру веселих клієнтів.

Стіни таверни прикрашали морські атрибути: моделі кораблів, штурвали, мотузки, старі карти та картини із зображеннями далеких островів і штормових хвиль. Біля каміна у кутку якийсь чоловік неголосно наспівував морську баладу, акомпануючи собі на мандоліні.

Дівчата підійшли до барної стійки в центрі приміщення, де старий шинкар із сивим волоссям і засмоленими руками розливав напої. 

— Чим можу допомогти? — запитав він, уважно оглядаючи їх.

— Номер на трьох, будь ласка, — сказала Діана.

Бармен кивнув: — У нас залишився один вільний. Три орвіни за ніч.

Дівчата погодилися й, отримавши ключі, замовили вечерю: суп буйабес і червоне вино. Не гаючи часу, вони сіли за стіл й взялися до вечері. Суп був густий, насиченого золотаво-помаранчевого кольору. У бульйоні плавали ніжні шматки морського окуня, скорпени та мерлузи, а зверху суп був щедро посипаний зеленню та скроплений кількома краплями ароматної оливкової олії.

Терпке, насичене червоне вино з ароматами дикого чебрецю робило вечерю ще приємнішою. Вино було молодим, трохи грубуватим, але чудово пасувало до страви. Дівчата випили по склянці, і коли Мабіль потягнулася, щоб долити ще, Аскель різко накрила свою склянку рукою.

— Мені досить, — твердо сказала вона.

— Та годі тобі, Аскель, — відмахнулася Мабіль. — Ми нарешті дісталися Містраліса. Треба це відсвяткувати!

— Я не хочу напитися. Мені ще вас охороняти вночі.

— Навіщо? — здивувалася Мабіль, а Діана тихо зітхнула.

— Тобі нема про що турбуватися, — мовила принцеса. — Ми в безпечному місці.

— Нас оточує юрба п’яних чоловіків. Мені є про що турбуватися.

— Тобто ти плануєш всю ніч не зімкнути очей? 

Аскель стиснула губи, зрозумівши, що її задум був розкритий, але погляду не відвела.

— Випий вина, — вимогливо повторила принцеса.

— Ні.

— Аскель.

Між ними зависла тиша. Мабіль стурбовано переводила погляд з однієї дівчини на іншу. Діана не просила, вона наказувала. Аскель ніколи не заперечувала наказам Діани, і цього разу теж не змогла. Повільно, майже демонстративно, вона взяла склянку й зробила ковток.

— Молодець, — задоволено посміхнулася Діана.

Мабіль так і не зрозуміла, що щойно сталося, але відчула, як напруга в повітрі трохи спала й полегшено видихнула. Дівчата продовжили спокійно вечеряти.

Коли тарілки майже спорожніли, а декілька склянок вина розслабили тіло, Мабіль, підперши рукою підборіддя, задумливо запитала: — А як виглядає артефакт?

— Що? — Діана вже куняла, тому не одразу зрозуміла, про що йде мова.

— Ну, той артефакт, що ми шукаємо. Як він виглядає?

Принцеса потерла очі й зітхнула: — Я не знаю. Про нього є лише легенди, опису ніде не зустрічається.

— То як ви збираєтеся його шукати?

— Поки що ми просто збираємо інформацію, — втрутилася Аскель. Вона намагалася триматися зібрано, але її трохи похитувало. Вино явно брало своє. — До того ж ми можемо і не знайти його. Тобі б краще було залишитися вдома.