Розділ 5. Підняти вітрила!

Наступного ранку, швидко зібравшись і забравши зі стайні коней, дівчата покинули таверну й вирушили у порт. 

Як і саме місто, той ніколи не спав. З самого ранку його наповнювали звуки важких ударів молотів, вигуків матросів, дзвін ланцюгів і крики чайок. 

Капітан "Хмільної Чайки" зустрів дівчат на палубі, схрестивши руки на грудях. Його погляд був зосередженим, а суворе обличчя не виказувало жодних емоцій. Навколо метушилися вантажники, заносячи на корабель ящики, мішки та канати.

— Ви вчасно, — коротко привітав він дівчат. — Ласкаво просимо на борт.

Обережно піднявшись на корабель, дівчата одразу завели своїх коней в невелику стайню на нижній палубі. Після цього вони занесли свої речі до каюти, яку їм виділили на час подорожі. 

Це було крихітне приміщення з чотирма вузькими ліжками, закріпленими на стінах за допомогою товстих металевих ланцюгів. Вони трохи погойдувались у такт руху корабля, скриплячи щоразу, коли хвилі били по корпусу. Матраців не було, лише тонкі подушки, схожі на мішки, і такі ж тонкі простирадла з дірками. У кутку стояв маленький дерев’яний столик з подряпаною поверхнею, а над ним — єдиний ілюмінатор закопчений і вкритий соляним нальотом. Крізь нього можна було побачити шматочок моря.

— Я вже сумую за кімнатою в таверні… — зітхнула Діана, скидаючи плащ на найближче ліжко. Воно тут же тихо заскрипіло, погойдуючись під її вагою. 

— Головне, що нас довезуть, — відповіла їй Аскель.

Занісши речі до каюти, дівчата знову піднялися на палубу. Кілька моряків з цікавістю поглядали на них, перемовляючись між собою. Особливо довго їхні погляди затримувався на витонченій статурі та ніжних рисах Діани. Але коли Аскель кинула на них суворий погляд, чоловіки одразу ж відвели очі, ніби раптом згадали, що робота не терпить зволікань, і знову заходилися тягати канати та перевіряти вузли.

Невдовзі всі вантажі були занесені, і капітан голосно скомандував:
— Відчалюємо!

З усіх боків залунали голоси, рипнули дерев’яні важелі, і корабель ожив. Вітрила з глухим тріском розгорнулись, упіймавши перший подих ранкового вітру. Повільно, ніби вагаючись, судно рушило, злегка похитуючись на хвилях, і почало віддалятися від берега.

— Ну що ж, тепер усе починається по-справжньому, — промовила Діана, дивлячись на море, яке розкривалося перед ними.

Неймовірна краса відкритого Фелістинського моря захоплювала подих. Надзвичайно чиста, прозора до самого дна вода набувала насичених відтінків синього та бірюзового, віддзеркалюючи ясне блакитне небо, прикрашене пухкими хмарами.

М’яке весняне сонце грало на ЇЇ поверхні, змушуючи виблискувати міріадами золотих іскринок Легкий весняний бриз наповнював море ніжними хвилями, які м’яко хлюпотіли об борти корабля. 

— Це просто неймовірно… — прошепотіла Мабіль, спершись на дерев’яне поруччя. Її очі, великі й захоплені, втупились у прозору глибину, де подекуди майнули тіні риб.

— Це море завжди таке гарне? — запитала вона в Діани, не відводячи погляду.

— Навесні воно особливе, — відповіла принцеса з легкою усмішкою. Її погляд сягав далеких хвиль, де вода й небо зливалися в одне

— Час для сніданку, — сказала Аскель, витягуючи з сумки хліб і сир.

Вони сіли просто на палубі, підставляючи обличчя сонцю, і почали їсти.

— Як думаєш, це буде спокійна подорож? — запитала Мабіль, поглядаючи на хвилі.

— Сподіваюся, — коротко відповіла Аскель, зосереджуючи увагу на горизонті.

На щастя, сподівання дівчат справдилися — подорож справді була напрочуд спокійною. До полудня над морем запанував повний штиль. 

Вітер зник, і вітрила "Хмільної Чайки" безсило обвисли. Корабель застиг серед лазурових хвиль, наче загублений. Ледь відчутне погойдування й блиск сонця на воді створювали майже оманливе враження, що судно зависло в повітрі, а не на морі.

Капітан із невдоволенням оглянув горизонт і, зітхнувши, гучно вигукнув:
— Штиль, як завжди, не вчасно! Ви троє! — він кивнув у бік дівчат. Спустіться в майстерню. Покличте механіка. Нехай тягне сюди свій апарат, поки ми тут не перетворились на смажені риби.

Дівчата переглянулися. Мабіль стиха прошепотіла:

— Навіщо їм механік на вітрильному кораблі?

— І що за апарат?.. — додала Аскель.

— Ну, зараз і дізнаємось — знизала плечима Діана і рушила першою до трапу.

Як виявилося, майстерня розташовувалась на нижній палубі, одразу поруч зі стайнею. Це була невелика кімната, заставлена шафами, полицями й ящиками з найрізноманітнішими механізмами — від дрібних шестерень до масивних деталей, призначення яких важко було визначити з першого погляду. Посеред приміщення стояв великий робочий стіл, захаращений інструментами, кресленнями, банками з мастилом і половинками розібраних приладів.

Біля столу стояла молода дівчина і зосереджено порпалася в дивному механізмі людиноподібної подоби із масивним тулубом і довгими руками. Її карі очі блищали азартом з-під товстого скла захисних окулярів, а неслухняне кучеряве волосся зеленого кольору, надавало її вигляду особливої ексцентричності.

Вона швидко зняла одну з рукавиць, витягла з широкої кишені заплямованого комбінезона викрутку й заходилася лагодити механізм, при цьому щось тихо бурмочучи собі під ніс: