Розділ 3. Поповнення в команді

Розбудила Діану Аскель, легенько штовхаючи її в плече.

— Вставай, нам час вирушати, — прошепотіла вона.

Принцеса сонно розплющила очі й мляво потягнулася. Тіло вперто не хотіло покидати тепло ковдри, а важкі повіки злипалися після короткого сну. Їй здавалося, ніби вона щойно заплющила очі, а ніч уже скінчилася. За маленькими вікнами повільно світлішало небо, забарвлюючись у холодні блакитні та рожеві відтінки, а надворі озивався перший півень.

Дівчата швидко вдяглися, намагаючись не шуміти, щоб не порушити сон родини. Прихопивши вузлики з їжею, вони навшпиньки вийшли надвір, обережно зачинивши за собою двері.

Ранкове повітря зустріло їх різким холодом, що пробирав до кісток. Над селом ще лежав легкий туман, крізь який ледь проглядали дахи будинків і темні обриси дерев.

Подруги швидко вмилися крижаною водою з колодязя. Діана тихо скрикнула, коли холод обпік обличчя, зате її сонливість миттю відступила. Витершись, дівчата рушили до стайні за конями.

Але там на них чекала несподіванка. Біля коней стояла Мабіль з перекинутою через плече невеликою дорожньою сумкою. Дівчина виглядала напрочуд бадьорою для такої ранньої години. В її очах палала рішучість, яка одразу не сподобалася Аскель.

— Мабіль? — здивувалася Діана. — Що ти тут робиш?

— Чекаю на вас.

— Чекаєш? Чому?

— Щоб вирушити до Містраліса. Я хочу знайти той артефакт, про який ви вчора розповідали, і попросити його вилікувати мого брата.

Діана й Аскель різко переглянулися. Погляд лицарки кричав: «А я тобі казала!» Принцеса зітхнула, на мить заплющила очі, зібралася з думками, а потім, розплющивши їх, твердо заговорила:

— Мабіль, це просто легенда місцевих торговців. Цього артефакту не існує.

— Звідки тобі знати? — заперечила Мабіль, вперто втупившись поглядом у Діану. Її руки стиснули ремінець сумки, а брови насупилися. — Ти ж там не була.

Діана на мить завмерла, думаючи що відповісти.

— Ти хочеш покинути батьків і брата заради легенди? — втрутилася Аскель.

— Так, якщо вона допоможе.

— Це безглуздо! Подумай що ти робиш! — не здавалася Аскель. — Ти кидаєш усе заради примарної надії!

— Я знаю, що я роблю! Я рятую свого брата. – Мабіль рішуче розвернувшись, почала вилазити на коня.

— Мабіль, стій! — Діана прийшовши до тями, кинулася до неї й схопила за рукав сорочки.

— Не зупиняйте мене! — закричала дівчина.

— Я маю тобі дещо сказати.

Мабіль зупинилася, але не повернулася. Вона застигла, міцно стискаючи поводи.

— Розумієш в Халістарі не існує такої легенди. Я її вигадала, — нарешті зізналася принцеса.

Мабіль різко розвернулася, її очі спалахнули.

— Ти так кажеш, щоб відмовити мене! — її голос був сповнений розчарування.

— Дослухай. Легенда справді існує, але артефакт знаходиться не в Халістарі. Він у Фатацинії.

— Фатацинія? — спантеличено перепитала Мабіль. — Ніколи не чула про таке місце. Що це?

Діана зробила глибокий вдих. Їй не залишилося нічого крім як сказати правду.

— Фатацинія – це мертва долина, — почала пояснювати вона. — За легендами, там народилися перші живі створіння на нашій планеті – феї. Усі феї, яких ми знаємо сьогодні, походять саме звідти. Вони жили там тисячоліттями, поки не сталося лихо. Щось настільки страшне, що змусило їх покинути ті місця й розселитися по всьому світу.

— І що це було?  — пошепки спитала Мабіль.

— Ніхто не знає, — зітхнула Діана, задумливо дивлячись на світлі смуги світанку, що почали проступати на небі. — Я перечитала десятки книг, але жодна з них не дає точних відповідей. Усе, що мені вдалося знайти – уривчасті згадки в легендах і міфах.

Вона перевела погляд на Мабіль.

— Саме в цих легендах і йдеться про артефакт. Сила якого перевершує магію фей. Він здатен виконати будь-яке бажання.

Мабіль притиснула руку до грудей.

— Ну ось. Він існує.

— Ти не розумієш, — Діана покачала головою. — Це всього лише легенди. А дорога туди дуже довга й небезпечна.

Принцеса зробила крок уперед, намагаючись зловити погляд дівчини.

— Якщо ти поїдеш, то полишиш свою сім’ю не на тиждень, а на цілий рік. А, можливо, і більше. Ми не впевнені, чи взагалі знайдемо його. Тобі не потрібно так ризикувати.

— Тоді навіщо ви вирушаєте в таку важку подорож? 

— Ну… Молодим шукачам пригод важко привернути увагу. Ми вирішили, що, якщо дістанемо артефакт із Фатацинії, гільдія одразу визнає нас.

Мабіль глибоко вдихнула. Дівчата зраділи — вони майже відмовили її! Але не встигли вони обмінятися полегшеними поглядами, як Мабіль раптом впевнено підняла голову.

— Тоді я точно їду з вами!

— Чому? — не зрозуміла принцеса.