Вступ

Одного разу у величному королівстві Орвіньєр, що простягнулося від холодних вод Північної Корони до сонячного узбережжя Фелістинського моря, жила жінка, на ім'я Маріанна. 

Маріанна була розумною, проте жорсткою керівницею текстильної фабрики. Вона любила повторювати: — Робота не для слабких. Якщо хочеш вижити — доведи, що ти цього вартий.

Фабрика процвітала, а Маріанна ставала все багатшою, а разом з тим цинічнішою та жорсткішою. Вона постійно сварилася з місцевою владою, постачальниками, й навіть зі своїми працівниками. Та коли Маріанна відмовила їм у вихідних на новорічні свята терпець робітників урвався. Розлючені вони покинули роботу й пішли, залишивши жінку саму.

Та ввечері у двері фабрики постукали. Відкривши, Маріанна побачила молоду жінку у білому вбранні.

— Хто ти така і що тобі потрібно? — холодно запитала Маріанна.

— Я світла фея Люмія, — відповіла незнайомка. — І я прийшла, щоб покарати тебе. В гонитві за грошима ти втратила людяність. Нехай же твоя зовнішність відображає твою душу.

Сказавши це, фея змахнула чарівною паличкою. Білі блискітки вилетіли з її кінчика й огорнули Маріанну, засліпивши яскравим світлом. Коли вона змогла знову розплющити очі, то застигла від жаху. Її шкіра вкрилася темним хутром, зуби загострилися, а очі наповнилися темрявою. Вона перетворилася на жахливе чудовисько.

В розпачі Маріанна благала про прощення, але фея відповіла:

— Закляття спаде лише якщо, хтось зможе щиро тебе покохати.

Сказавши це, вона зникла, залишивши по собі дрібку блискіток. Маріанні не залишилось нічого як звикати до нового життя.

Йшли роки. Маріанна продовжувала керувати фабрикою, але це ставало дедалі важче. Місцева влада відвернулася від неї, постачальники покинули, а працівники залишили фабрику один за одним. Люди боялися чудовиська яким вона стала.

Та одного дня до неї завітав хлопець, що назвався Теодором. Він виявився принцом Орвіньєру, що оглядав стан виробництв у королівстві. Його не злякала звірина подоба жінки. Навпаки, після розмови з нею він пообіцяв допомогти відновити роботу фабрики.

Так і сталося. Фабрика знову запрацювала, а між Теодором і Маріанною зародилася дружба. М'якість і чесність хлопця розтопили зачерствіле серце жінки. А сам принц, за потворною зовнішністю Маріанни, побачив розум, рішучість і приховану доброту, про яку жінка сама давно забула.

Одного вечора, набравшись сміливості, він поцілував її, і прокляття враз розвіялось. Маріанна знову стала собою, але вже зміненою коханням та випробуваннями.

Їх весілля гуляло все королівство. Привітати наречених прийшла й сама фея Люмія, а ті сердечно подякували їй за допомогу. А через рік у, вже короля і королеви Орвіньєру, народилася донька, яку вони назвали Діаною.

І жили вони довго та щасливо…

— Це що таке?! — закричала Маріанна.

Або ні.

Після тривалих і болісних пологів королева нарешті тримала на руках доньку. Але замість ніжних рис новонародженої дитина мала копита і хвіст, а її тіло було вкрите густим хутром. Діана нагадувала чудовисько, яким колись була сама Маріанна.

Люмія не змусила себе чекати. Вона з'явилася в палаці через декілька днів й налякано пояснила Маріанні: — Я була зовсім юною, коли зачарувала тебе. Це було моє перше велике закляття. Я не до кінця розуміла його силу. Прокляття мало зникнути після поцілунку справжнього кохання, але щось пішло не так і воно передалося твоїй доньці.

— Твоє невігластво непрощенно. — відповіла Маріанна у люті. — Ти покарала невинну дитину.Тож тепер ти маєш зробити все, щоб зняти прокляття. Ти станеш хрещеною матір'ю моєї доньки й будеш захищати та допомагати їй. 

І фея погодилася. Так вона оселилася в замку і кожен день наглядала за принцесою. 

Батьки прагнули виховати з дівчинки мудру й справедливу правительку, тому найкращі вчителі з усього королівства навчали її мистецтва дипломатії, історії та мов. Діана росла розумною, рішучою і милосердною. Її життя було щасливим, попри звірину подобу. Батьки дарували їй всю свою любов і турботу і пильно стежили, щоб ніхто не ображав їхню доньку.

А тим часом фея день і ніч працювала, щоб зняти свої чари, і зрештою досягла певного успіху: принцеса набула людської подоби, перетворившись на справжню красуню з довгим каштановим волоссям і зеленими мов смарагди очима. Проте повністю зняти прокляття не вдалося. У Діани залишились довгий хвіст, що ховався під пишними сукнями, і великі коров’ячі вуха, які, як не намагалися їх замаскувати, завжди привертали увагу.

Король і королева були готові на все, щоб допомогти доньці, тож пам'ятаючи умови прокляття вони твердо вирішили знайти їй справжнє кохання. Починаючи з 14-річчя Діани вони кожен рік на її день народження влаштовували грандіозне свято. На нього запрошувались всі знатні роди, від найвідоміших до найменш помітних. Особливою умовою було відвідування балу хоча б одним хлопцем з сім'ї. Теодор і Маріанна сподівалися, що хтось з них зможе по-справжньому закохатися в їхню доньку.

На святах юнаки змагалися за увагу принцеси, намагалися вразити її своєю дотепністю чи танцювальними здібностями. Але що більше вона спілкувалася з ними, то ясніше розуміла: вони тут не заради кохання, а щоб влаштувати собі безбідне життя. Їх більше цікавили її титул та багатства, ніж вона сама. Що більше хлопців намагалося завоювати її серце, то більше принцеса розчаровувалася. А розраду вона знаходила у книгах.