3.2.

  Ввечері знадвору було чутно як сусідські дітлахи граються на дитячому майданчику. Вже сутеніло, але їм так не  хотілося припиняти гру. Чиясь мама вже нетерпляче покликала до вечері. Ті, кому пощастило більше, провели поглядами понурого хлопця і знову включився веселий сміх і голоси. Наче хтось натиснув кнопку і всі тут же опинилися у вигаданому морі з хвилями кущів, що росли навколо лавки. Вони боролися із морським чудовиськом, в котрому решта бувальців у дворі бачили тільки стару грушу. Потім всі розділилися. Почалася нова гра. Як не дивно, завжди знаходяться охочі обрати роль поганця. Того, хто має зловісний сміх і жодні правила йому не писані. Та й герої не нудьгують, невтомно несучи свою вахту добрих справ. Ці діти так природно приміряли ролі розповідаючи уявні історії, а інколи й реальні. Тоді в їх версії все було саме так, як вони бажають і перемога буде за хорошими хлопцями.

  Леся трохи поспостерігала, сидячи на підвіконні. Похрумтіла солодкий грильяж, зробила ковток чорного чаю. Її допінг для роботи. Поруч вже лежав (один із дюжини) блокнот і кілька загострених олівців. Створення ескізу для неї завжди було улюбленим етапом роботи. На відміну від етюдів з натури, тут потрібно залучити уяву на повну. Ескіз це − спонтанність, гра. Це пошук варіантів і неочікуваних рішень. Потрібно обрати відповідний формат, розмістити плями, змістовий центр. І обов’язково врівноважити, інакше все «розсиплеться». Неважливо чи працювати олівцем, чи фарбами однаково потрібно розв’язати композиційну задачу. А ще, визначитися з характером освітлення і кольоровою гамою, знову ж таки, щоб кінцева робота виглядала цілою. Кожна тямуча людина дивлячись на неї збагне, чи продумав художник ці моменти, чи довірився випадку.

  Вже потім, обравши один із багатьох варіантів, Леся буде детальніше продумувати кожен жест фігури, пластику руху. Десь вона буде змушена викидати зайве, а десь доведеться щось додати. Відчуття, що ти складаєш пазл до картинки, котрої ніхто ніколи не бачив. Звісно, цього разу в неї був килим. Але полотно місцями пошкоджене, та й невелике зображення листівки буде  сприйматися глядачем геть по іншому, тому зміни в композиції неминучі.

  Наступні кілька годин дівчина уважно «читала» кожну сцену з першого килима. Це була дивна версія казки про неслухняних дітей. На початку історії автор зобразив сімейну ідилію. До моменту, коли люблячі батьки підсипали в їжу чарівне зілля. Так троє дітей перетворилися на кущі, чи дерева. Але двом вдалося втекти за допомогою рушника, котрий напевне щось означав мовою символів. Здогадливі підлітки перекинули його через тернові кущі і втекли до річки. Так почалися їх пригоди.

  Спочатку діти вмовили велетенську рибину допомогти. Їх провели річковим дном аж до іншої країни. Так Леся розтлумачила зміну в ландшафті, котру майстер зобразив іншими кольорами дерев і пагорбів. Відчувши себе в безпеці наші герої почали з цікавістю знайомитися з невідомим світом. Куштувати плоди з пишних кущів, полювати на звірів. Навіть поставили у приліску курінь. Діти вміло долали всі тяготи самостійного життя, поки не потрапили до звіра.

  Мабуть, якби казку розповідали, це було б якось так:

  « …Одного погожого дня, брат із сестрою збирали хмиз запасаючи на ніч, як завжди це робили, поки не стемніло. Вони йшли все далі вглиб лісу, там де ще не були раніше. Раптом, побачили печеру. Якась мить сумнівів і вони ступили в чорну пащу…»

  Так на сцені з’явилось «це». Наполовину павук, наполовину щур з довжелезними пазурами був хазяїном печери повної скарбів. Кілька коштовностей красувалося й на його тілі, наче якісь маловарті дрібнички. Невідомо, чи можливість розбагатіти, чи самовпевненість і жага до пригод підштовхнули хлопця. Окрема сцена зображувала короткий бій. В наступній він уже був з’їдений. А сестра від горя й страху впала без духу на тому ж місці.

  Леся зробила перерву. Її шлунок теж закликав до справедливості. Поки підігрівалась їжа, дівчина пробувала зрозуміти чого могла вчити народна мудрість цієї казки. Що сміливість це добре, а зухвальство – ні? Звісно перестороги батьків захищають від небезпек стримуючи допитливі носики від клопоту. Водночас лишатись на одному місці пускаючи коріння теж не найкращий вихід. Ці діти, як Колобок, котрий вийшов за межі дому й був з’їдений. Але, хіба щось хороше чекало цей буханець, залишся він у людей?

  Леся окинула поглядом кімнату. Маленький простір, котрий вміщав усе її життя. Коло спілкування у Лесі теж було доволі вузьке. Та й подорожувала вона вкрай рідко. Наче звірятко, яке обрало затишний барліг замість чистого поля. Поля змін і небезпек, зустрічей і втрат. Дівчина завжди казала собі, що задоволена таким життям, більшого їй не треба. Та інколи надходить, наче з глибини непояснима туга…

  Сонце сіло і на вулиці стихли голоси. Тіні в кутках кімнати розрослися, залишивши осяжним лише острівець настільної лампи. Леся ввімкнула кімнатну люстру. Знайшла улюблений плей лист на комп’ютері, виключно щоб підтримати творчий настрій. Й тут ні до чого незатишне відчуття, що з’явилося наодинці з власними думками.