2.3.

  На зворотному шляху Леся відчула себе значно краще. Хоч бажання опинитися якомога далі не зникло. Вона ще думала про вахтерку яка так раптово відкрила свої відчайдушні думки. Але ж спочатку вона виглядала такою непорушною. Чи не килим спричинив ці зміни? Леся не раз чула подібні виказування, про надто відверте покоління, безсоромне. Не поважає старших, не має цінностей. Таке непостійне в пошуку роботи, та й взагалі не задумується про майбутнє живучи одним днем. Щось у цьому таки було слушно. Але, хіба могло бути інакше? Часи минають, змінюються епохи. Ми бачимо світ по різному, бо виростаємо в різних умовах. Щось стає краще, як падіння авторитарного режиму, свобода слова, нові технології й доступ до інформації. А щось навпаки погіршується, наприклад, екологічна ситуація, ну й етична також. Леся й сама зустрічала людей які не бачать в житті іншого сенсу, окрім як виділитися. До речі, одна з її подруг постійно міняла хлопців, щоб отримувати подарунки та увагу. А після кожного розриву розповідала відверті моменти стосунків і веселилася з того який зиск отримала. Або ж, пияка з сусіднього під’їзду в маминої квартири, котрий проміняв свою сім’ю на пляшку. Той тюхтій повертаючись додому скандалив і бив дружину через невдачі на роботі. Так, є погані люди, котрі своєю поведінкою шкодять іншим. Та хіба вони не були в усі часи? Для цього є в’язниці й закони що передбачають покарання. Якби тільки система правосуддя працювала як слід. Але чесати всіх під одну гребінку точно не варто.

  Дійшовши до виходу Леся зауважила що її провожатий виглядав занепокоєно. Він часто перевіряв телефон і нервово озирався. Тому дівчина поспіхом озвучила кілька питань відносно кольорової гамми й тексту майбутніх листівок. Як виявилося, замовник не надто цим переймається. «Зробіть не строкатими та зрозумілими глядачу.» − Сказав дядько майже виштовхавши її за двері й поспішив у своїх справах.

  Дівчина йшла довгим порожнім провулком до автобусної зупинки, намагаючись укласти в голові події цього дивного ранку. Вона запевнила себе, що поведінка працівника галереї справді була підозрілою. То, може не варто вплутуватися в цю справу? Ну чому все не може бути без таких складнощів? А килим? «Що це за казка, котра лоскоче нерви? Навіщо взагалі такі жахи?»

  Перші краплі дощу впали на стару бруківку. Леся згадала, як в дитинстві дивлячись на хмари котрі неквапливо пропливали в глибині літнього неба, вона впізнавала контури знайомих речей. Хоч їм ніде було взятися в дійсності. Можливо юній вигадниці просто хотілося вірити, що вона на мить потрапила за межу казкового світу де все можливо. Ось і тепер Леся мимоволі ловила поглядом і відпускала дивні силуети, намальовані дощем на теплому камені, до кінця не збагнувши, чим так вабить її ця гра. Ці розмиті плями могли здатися квітами, або звірятками, які чимдуж біжать до танку, або зловісною ознакою…

  «Цей звір біжить за тобою. Підбирається ближче по тінях одвірків й віконниць. Здиблена шерсть, жорстка й колюча, ховає під собою гнучке рухливе тіло. Він хижак. Від нього не втекти. Незабаром ти побачиш налиті кров’ю склери. За мить до того, як зубаста паща…»

  Дощ посилився і Леся поспішно забігла в перше ліпше кафе. Промоклі плечі мерзлякувато тремтіли, а стукіт сполоханого серця відлунював у вухах. Вона заледве зробила замовлення й сиділа незворушно добрих десять хвилин. Тільки коли перед нею на столику з’явився пузатий заварник вона зітхнула відігріваючи долоні й похололу душу. Після того як у чашки з духмяним чаєм стало видно денце, світ Лесі подобрів. Всі події здалися їй не настільки серйозними. Та все ж дівчина впіймала себе на думці, що не може вирішити, чи хоче розглядати детальніше всі ці сцени. Адже працюючи над замовленням, їй доведеться вивчити кожну лінію. Килим лякав і водночас манив до себе. Стало зрозуміло, він міг показати шлях до незвіданих земель її власної душі. До небезпек, від яких здригається нутро, які перевіряють твою міць…

  Врешті, щоб остаточно вгамувати тривогу Леся вирішила зробити те, що завжди робить коли в чомусь бракує знань. В інтернеті про фольклор було безліч статей, здебільшого досить поверхових. Але знайшлося кілька і на тему народної казки. На думку авторів, в давнину ці вигадані історії не слугували розвагою. Розповідали їх зовсім не для того, щоб дітки могли поринути в невинний світ без дорослих проблем. Казка в баченні наших пращурів відкривала шлях дитячій психіці до складної життєвої правди. Ненав’язливою художньою мовою дітям передавався світогляд від батьків, чи дідусів і бабусь. Часто в казці пояснювались звичаї, котрі інакше дитина була не в змозі зрозуміти. Поступово, слухаючи про подвиги казкових героїв, у неї формувалося поняття добра і зла, справжньої краси. Остання, наче коштовний камінь часто ховалася за непривабливою зовнішністю. Працьовитість, щирість, готовність відстоювати правду були ціннішими за вроду, яка минає наче квітковий цвіт. Казкова мудрість наголошувала, що на шляху до щастя людині потрібно подолати безліч перешкод. Звісно, казка також застерігала від небезпек навколо. Ці жахливі, надто реальні моменти знайомили дітей зі страхами та втратами, як неминучою частиною життя. Так і готували молодше покоління до життєвих викликів.

  Леся відкрила галерею на телефоні й затамувавши подих, подивилася на той самий килим. Звір, ставши пласким зображенням на екрані, не був аж таким страшним. І взагалі, вона просто дала волю уяві. «Як абсурдно боятися якоїсь ганчірки.» − Підсумувала дівчина. Наступною в стрічці пошуковика була стаття на тему стосунку казки до міфології. Під заголовком дівчина побачила знайоме ім’я. Манівець Віктор Іванович.

 − Ось так. Життєві стежки, щоб їх…− Леся гірко посміхнулася й загасила екран.