1.3.

 − Вікторе Івановичу, я зовсім заплутався. Що ж таке архетипи? Ви стверджуєте, що це поняття відкрили в психології, але пов’язане воно з фольклором.

 − Простими словами, це узагальнений досвід предків. Прикмета колективного свідомого. Якщо вони асимільовані в особистості, вона гармонійна і гнучка, здатна реагувати в різних ситуаціях слушним чином.

 − То це маска?

 − Під маскою ти маєш на увазі…

 − Те, що ми показуємо людям. Якими хочемо їм здатися. Ну, типу того.

 − Маску ми показуємо свідомо. Архетипи, скоріше наша підсвідома реакція на суспільну реальність. Універсальні моделі несвідомої психічної активності, котрі спонтанно визначають людське мислення і поведінку.

 − То ці архетипи як драйвер, котрий керує пристроями психіки?

   По лекційній пройшлася хвиля сміху.

 − Можна і так сказати. − Віктор Іванович теж посміхнувся. Схоже, що викладання на кафедрі інформаційних технологій матиме свої особливості.

 − Як же їх завантажити.

 − Перепрошую? – Він не помітив як задумався.

 − Драйвери! Їх зазвичай треба встановити на ОС, щоб працювала апаратна система.

 − Вашою мовою, − він прочистив горло. − Вони встановлюються із загальної мережі, тобто під впливом процесів у суспільстві. А їх своєю чергою регулює міф − уявлення про дійсність, світобудову та походження людини. Суспільна свідомість пронизана міфами, які є моделями-інструментами для усвідомлення.

 − А можна їх якось, ну, побачити? Знайти в щоденному житті.

 − Чудове питання. В наш час, це важко. Міф не працює як слід.

 − Тобто ці процеси не коректні?

  Віктор Іванович подумав, чи варто було взагалі підіймати цю тему, коли метою курсу, який йому належало викладати, було розширення знань про українську культуру. Так керівництво вирішило формувати в студентів національну свідомість. Але, як кажуть, сказав «А»…

 − Коли в умовах зміни людського мислення язичницький міф в почав втрачати свою актуальність, первісні вірування перетворилися на відголосок давньої культури. Ми досі зустрічаємо їх елементи в народному мистецтві, фольклорі. На зміну локальному міфу прийшли глобальні або ж − світові релігії. До прикладу, універсальність християнського вчення дозволяє об’єднати людей не по національності чи культурі, а згідно з загальнолюдськими рисами та цінностями. Звісно, виникли й відповідні ритуали. Та нині релігія переживає те, що й міф колись − раціоналізацію. Все більше людей вбачає в науковому обґрунтуванні єдиний вірний шлях до знань.

  Він зупинився, давши собі час зібратися з думками. Ніхто не квапив. Лекція проходила в аудиторії з величезними панорамними вікнами, на висоті четвертого поверху. Незвично було бачити так багато неба, котре не так давно заволокло хмарами. Ця картина сколихнула в його нутрі якесь передчуття.   

 − Та й самі представники церков нині часто користуються риторикою, що спрямована вписати науку про вічне в життєві реалії. І врешті зводять її до моралізаторства, поділу людей на хороших та поганих і описання норм поведінки. Ритуал стає формальним. Як наслідок – неасимільовані світоглядні принципи, відсутність повноцінної ініціації, психологічна незрілість.

 − А можна якось простіше? Ну, я не зрозумів і половини слів.

 − Так, авжеж. – Лектор зрозумів, що йому варто взяти себе в руки щодо власних роздумів. − Коли архетипи втрачають силу, в суспільстві відбуваються  нездорові процеси. Починається все з формування нетривких цінностей, розриву поколінь і родинних зв’язків, нездорових поглядів на поняття сім’ї і виховання дітей. Страшне в своїх наслідках явище об’єктивації знецінює людську природу і особистість. Люди втрачають здатність ідентифікувати, визначити себе як представника професії, нації, навіть власної статі. І взагалі відчуження статевої ролі.

 − Що це означає? – Спитала студентка з першого ряду, з коротким волоссям і вдягнена як хлопчисько.

 − Невизначеність бути жінкою чи чоловіком. Сумніви в тому, до кого почувати статевий потяг. Викривлення поняття любові.

  Голос у Віктора Івановича затремтів. «Чи тобі говорити про любов? Ти − ходячий взірець сучасного батьківства.» Він опустив очі, відчуваючи як почуття вини розростається важким тягучим жмутком у грудях. Та від нього досі чекали відповіді.

 −  Кхе-м. Раціоналізація приводить до втрати зв’язку з власними емоціями. Ми забороняємо їх як спонтанне, неконтрольоване явище, перешкоду, незручність. Зрештою маючи доросле тіло, ми залишаємося незрілими в емоційній сфері. Таким чином дивимось на світ, в пошуках швидких і зручних рішень, а не правильних. Ми відкидаємо важливі частини себе, котрі не вписуються в цю нездорову реальність, жертвуючи психічною цілісністю. Ми, стаємо… Як це називається?  Фрагментовані…

 − Виходить, все дуже погано. На нас чекає повна деградація? Людство котиться у прірву? – Іронія і максималізм студентів не дивували лектора, скоріше підбадьорювали.

 − Ні, поки є ритуал.

 − Танці з бубнами! − Пара хлопців хихикнули, навіть спробували сидячи зімітувати танець. На це розсміялися дівчата.

 − І бубни теж. – Віктор Іванович гірко посміхнувся.

  Це молодь. Кров кипить бажанням вразити всіх навколо, показати себе. Чи не про це він говорить? Як сильно їм хочеться знайти своє місце.

 − Я маю на увазі традиційні символічні дії, що в образній формі виражають установлені зв'язки людей з природою та поміж собою. Їх мета відзначити етапи людського життя й забезпечити людині перехід від одного певного стану до іншого.

 − З ваших слів − релігія, міф та ритуали, були створені, щоб людська психіка переходила в інший стан. – Говорив худорлявий хлопчина, котрий досі сидів мовчки. − І Бог тут ні до чого. Маніпуляція, контроль мас, щоб люди робили те, що потрібно владі церков.

  Чоловік зітхнув, заспокоюючи хвилю обурення. Погляд знову метнувся за скляну межу, де набирав обертів танець стихії. Різкий порив вітру, мов би у відповідь на його емоції,  підняв поодинокі сухі листки та жмутки сухої скошеної трави у височінь. Потім, закрутивши вихорами жбурнув у навколишні будівлі, наче випробовуючи їх на міцність. Хіба цегляна кладка не подібна до чиїхось переконань? Щодня, навіть у найпростіших життєвих ситуаціях цей світ кидає нам виклик. «Постійно на межі. Хіба ти ще не звик?»