1.2.

  Однокімнатна нірка по мірилах міста цілком прийнятне житло, тим паче для однієї людини. Звісно самостійно вчорашня студентка не могла б купити й такого. Це був подарунок від батька. Чи радше компенсація за втечу. Довго вони йшли до теперішнього прохолодного миру, коли врешті дівчина змогла пробачити батькам розлучення. Але вона не забула якою розгубленою та непотрібною тоді почувалася. А ще – зрадженою. Адже те, що для них було просто «розлюбили», для десятирічної мрійниці стало падінням її цитаделі дитинства. Та хто її питав?

  Леся сама обставила житло меблями затишно і без надміру, щоб завжди можна було змінити щось, чи посидіти на підлозі. Сьогодні у квартирі не лунала музика. Їй хотілося працювати без сторонніх звуків. Навколо був справжній творчий безлад. Вміння малювати пов’язане зі спостереженням. Без достатньої практики малювання з натури, порівнювання, важко зобразити щось як слід. А тим паче побачити предмет цілісно та вибрати те, що найкраще покаже його характер, відкинувши все зайве. Тому Леся щодня практикувалася. Куди не глянь лежали малюнки олівцем, заштриховані послідовно та ретельно. А поряд спонтанні начерки вугіллям, сангіною і навіть пастеллю. Леся любила змінювати матеріал, експериментувати з ефектами. Намагалася ретельно обирати для кожної конкретної ідеї, щоб посилити виразність і привести глядача до відкриття. За влучного виконання мова мистецтва говорить багато і чуттєво. Вона зрушує серця людей, просвітлює думки, зцілює.

  Найбільш вдалі замальовки прикрашали стіни, імітуючи міні виставку. Там були квіти, дерева і зо два десятки зображень тварин. Вовки, коні та ведмеді, здавалося ось-ось розтріпавши грифельно-сіру шерсть пробіжаться площиною паперу, щоб зрештою зухвало змахнути хвостом і втекти у своїх справах до гущавини лісу. Вона так доречно була зображена на листку поряд. В тінях дерев як завжди відчувалася схована таємниця, що лякає небезпекою і вабить незвіданим. Своє місце на стіні мала і колекція орнаментів. Вони були змальовані акварельними фарбами з давніх вишиваних рушників. Символи, що нанесені барвами по білому віщували довгу дорогу, магічною геометрією розповідаючи історію людського життя від народження, аж до останнього подиху.

  Поруч з дівчиною, вкриті білими листками наче снігом лежали й інші речі. Тут були кілька чашок з-під чаю, миска з печивом, обгортки від шоколадок. Невідомо скільки часу минуло, поки Леся перебувала у своєму творчому забутті. Але велика м’яка іграшка поруч була прим’ята з усіх боків, наче по ній пройшовся табун, або хтось сидячи багато разів змінював позу. На разі дівчина гортала величезне видання по академічному рисунку. А поряд лежали відкритими кілька книг по анатомії. Леся вглядалася в сторінку, примружуючи очі, щоб бачити тільки плями, минаючи деталі. Така маленька професійна хитрість. Вона хотіла зробити світлий наївний образ, дещо плаский, але приємний оку. Для цього потрібно було, щоб кожен штрих м’яким олівцем лише злегка відтінив місця де на натуру не потрапляє пряме світло. Та тіні постійно просяться на своє місце. Вони наче виповзають з руки й додають серйозності та матеріальності зображеному. Темрява, наче прагне потопити в собі, розшматувати будь-яку фальш. Дівчина починала дратуватися. Чому щоразу як вона малює невибагливу красу, виходить щось дивне й похмуре? Адже тепер вона навряд чи зможе продати твір.

  Леся добре засвоїла, що художником краще бути коли в тебе є щось за пазухою. Після закінчення навчання вона пробувала знайти своє місце. Як виявилося, простого бажання малювати тут замало. Треба зробити собі ім’я. Треба вміти догодити покупцю. Вона була недостатньо пробивна і вправна в рекламуванні себе. Тим часом як багато хто без художнього вміння успішно продає що завгодно і кому завгодно. Буквальний світ жадає зрозумілих, зручних образів. Але ніяк не дивного погляду, її погляду.

  Зі стану зосередження її вирвав дзвінок телефону. В тиші кімнати приємна мелодія прозвучала наче сирена. Леся коротко заричала, не дозволивши собі більше емоцій. Миттєвий спалах гніву, звичний коли її відривають посеред процесу, швидко був задушений. Звичайно, тепер вона забуде, що ще хотіла зробити. Та й повернувшись знову до роботи налаштуватися ще раз на ту ж хвилю буде важко. Після кількох вдихів, до мікрофона долинув виключно люб’язний і спокійний тон.

  − Привіт, мала. Сподіваюсь ти не дуже зайнята…

  На тому кінці мобільного сигналу був колишній одногрупник. Хлопець працює в будівельній фірмі, куди влаштувався одразу після випуску. Там він здобув другу освіту і цілком задоволений. Вже навіть займає якусь керівну посаду. Леся дорікнула собі за неуважність, адже ніколи не цікавилася в Миколи подробицями. Натомість щоразу в розмові ділиться власними творчими злетами й падіннями.

  Друг розповів їй дивну історію. Виявилося що його фірма має кілька проєктів з напіврозваленими будівлями. І на горищі одної з них, майстри знайшли старовинні килими. Тепер власник має намір влаштувати виставку, щоб темою народного мистецтва привабити людей до своєї справи. Від Лесі потрібно було зробити листівки до виставки.

 − Фото не підходить, полотно надто пошкоджене часом. Тому вхопилися за вектор. Знаю, цифра то не твоє, ти любиш працювати в матеріалі. Але платять добре.

 − Так, це не моє. – Леся з сумом оглянула свій прихисток.

  Як же їй кортить відмовитися, уникнути вторгнення в маленький зручний простір, захистити його від змін. Але вона знала, що творчість на іншому полюсі від стабільності. Якщо ти прагнеш розвиватися, краще бути готовим зробити крок у світ де чатують невдачі, падіння і болючі уроки. Але чому іншим це дається так просто? Ба більше, вони прагнуть вириватися з рутини, шукати нових вражень, ризику. Без відчуття кип'ячого адреналіну в крові життя здається їм порожнім. А їй хватило б просто водити грифелем по паперу, досліджувати будову форми, позначати тіні…

  Дівчина зітхнула відганяючи задумливість. Наразі треба працювати, адже замовлення термінове. Завтра вона поїде на місце, щоб зробити фото. Неважливо на якість, це лише збір матеріалу. А потім візьметься за ескізи. Вона зробила останній штрих, знаючи що повернеться до цієї роботи нескоро. Потім пішла до комп’ютера. Як добре, що на ньому залишилася потрібна програма, до якої Леся не зверталася за останні три роки та вже не тямила що й до чого. Ввімкнула пристрій. Погляд зачепився об знак завантаження програми. Стрілка бігла по колу, як її думки.