Частина 4.

Став спозаранку, ще до півнів. Лежав у темряві й зважував сказане йому досі. Роздумував юнак, чи варто все ж наважитися на небезпечну подорож, адже не знати, чи вдасться вирватися живим з лап мужененависної відьми. Та думки про чарівну жінку, що позбавить болю в серці, перебороли страх. Піднявся, схопив зібрану ще звечора сумку, перехрестився і вирушив у дорогу.

Хлопець достався лісу, коли сонце вже майоріло над обрієм. Більше не хрестився, лиш кілька разів озирнувся, ніби шукаючи якої підмоги, а тоді сміливо ступив у ліс.

В хащах досі панувала темрява. Дивні звуки заглушили привітний спів птахів, що супроводжував юнака досі. Щось шуркотіло, тупотіло, тріпотало, кричало, шепотіло, стежило за ним — щось невидиме й невловиме. Щось моторошне.

Болото було в середині лісу. Всі знали, де саме — не для того, щоб ходити у гості, для того, щоб вдало обходити цю місцину. Стежки туди не було. Доводилося продиратися крізь зарості. Гілля било усюди, куди могло дістати; листя й лісове сміття плуталося у волоссі, потрапляло у ніздрі та очі; з ніг до голови його обплутала липка павутина. Але він йшов далі, у вірному напрямку, і зовсім скоро — десь під обід, точний час назвати важко — вийшов на край галявини, за якою простиралось безкраї болотяні володіння відьми.

Розлогий дуб стояв простенько по середині, наче навмисно освічений яскравим сонячним промінням Жодної стежки, жодного вказівника, жодної поміченої ділянки. "Болото смерті" - так його називали місцеві. І юнак мало не переконався в його назві. Оглянув край лісу, вламав добру палицю, і нарешті наважився ступити перший крок, тоді ще і ще. Не йшов на пряму до дуба, огинав місцевість, промацував шлях. Одного разу мало не втрапив у паску — оступився й залишив одного черевика. Добре, що не життя.

Мало по малу рухався він до цілі. Й запримітив краєм ока, що хтось за ним спостерігає. Те саме невидиме, що йшло з ним через увесь ліс, але тепер значно ближче. Зупинився, озирнувся, прислонивши долоню до лиця. Посеред болотяної жижі, на засохлому дереві сиділа галка й блимала блакитними очима, схиляючи голову то в один, то в другий бік. І не зводила з юнака пильного погляду. Щось дивне було у тій птасі, щось непташине, від чого тіло хлопця вкрилося сиротами і він поспіхом відвів очі. "Що за чортівня коїться у цьому лісі?"

Голови він більше не підіймав, пильнував дорогу й вдало — хоч і повільно — дістався триклятого дуба. А там — порожньо! Точніше, суцільно: немає у дерева ані дупла жодного, ані бодай тріщинки якоїсь. Хлопець постукав по стволу, й міцна кора обізвалася глухим звучанням. Звичайнісіньке собі дерево! Невже подруга обдурила, невже згубити вирішила за те, що не подарував їй жаданого кохання?

Не вірячи у свою невдачу, юнак продовжував стукати по дереву, шукаючи схованого входу. Галка, що уважно ха ним спостерігала, підлетіла ближче, сіла на сусідню гілку. Обійшовши дуба, хлопець загамселив по дереву.

- Чортова дерев'яка, чортове болото, чортова відьма!

- А от ображати не треба, — хлопець оторопів. - Ані мене, ані моє болото, ані мій дім.

Юнак озирнувся. Позаду нього стояла молода красуня вся у чорному, з срібними прикрасами на руках та шиї. Огнисте волосся ховав чорний каптур, натягнутий майже на самі очі, але вогняні пасма все ж вибивалися на зовні, спадаючи на плечі. На плечі у неї сиділа та сама галка.

- Пробачте, — юнак зглитнув. - Я гадав, тут нікого немає.

- А мав бути?

Вона приковувала погляд, вселяла страх, і повагу, і захоплення, і ще щось, від чого закипала кров і сходило з розуму серце.

- Що ти тут шукав, милий? - запитала вона ще раз.

- Вас.

- Ти певен?

- Так.

- Що ж, ну тоді ходімо, вип'ємо чаю.

Вона недбало здійняла руку, наче відмахувалася від мухи чи непотрібних слів. Спершу, юнак подумав, що цей рух означав "відмову я не приймаю", але повернувшись назад до дуба побачив здоровенну чорну діру, і першу сходинку, освітлену останнім сонячним промінням.

Дівчина ступила туди першою. На її долоні спалахнув вогник — під колір її волосся.

- Ти ідеш? Чи потрібне особливе запрошення?

Струснувши головою, хлопець рушив вслід за відьмачкою — просто у темряву підземелля.