Частина 3.

Що було робити? Треба шукати ту відьму. Юнак хотів було кинути цю справу, та день-другий ще мучився від обридлого болю. А тоді зібрався і пішов по коліжанках.

А мав він їх багацько! Хлопець був ладний, високий, статний, та ще й роботи не цурався — кожна друга хотіла його за чоловіка. Та всі були йому не до вподоби: та худа, та товста, та дурна, а он та надто розумна — все не те! Але дружити він з ними дружив, і тепер рушив шукати їхньої поради.

Зайшов в одну хату — а та вже й одружена! Вже дітей бавить та на собаку покрикує. Маська її кликали, а по паспорту — Марія. Колись так його кохала, що ледь в ноги не кидалася. А тепер наш хлопець завмер у дверях, не годен ввійти.

Маська косо зиркнула на нього й прикрикнула, най прикриє двері — дітей простуде. А тоді запитала, по що той прийшов.

— Мася, у мене біда, — каже, — хворий я. І сказали мені, що нічого мене не врятує, як жінка. Але щоб знайти ту жінку, треба мені спершу взнати, чого вона хоче, і навчитися бачити її красу.

— Ну, то й вчися, й бач! А мені що до того?

— Масю, відьма мені потрібна, така відьма, яку всі ви, жінки, знаєте, і до неї ходите. Підкажи мені, де та живе!

Нічого йому Маська не сказала, з криками вигнала за двері. Мабуть, не пройшла ще їй та образа за його слова та вчинки. Пішов хлопець до іншої хати.

І там те саме! "Скажи", "Не скажу" — і геть за двері. Наче подуріли баби. Єдина подруга залишилася, але так не хотів він до неї йти, що аж ноги косилися. Бо любила та його найсильніше і плакала по ньому найбільше. Але що ж, красою дівка не вдалася!

Що вдієш, мусив йти. Довго стояв біля її воріт, перш ніж постукати. Довго чекав, поки відкриє. Але коли відкрила, то прийняла його, дала води напитися, вислухала й мовила:

— Те, що тобі зле зараз, ти заслужив. Недарма ти мучив стільки жіночих сердець і моє щире серденько. Але що ж, я люблю тебе і любила, і не хочу, щоб ти страждав. Скажу тобі, де відьмачка живе.

І повідала йому дівчина, що живе та відьма в сусідньому лісі, в дуплі тисячолітнього дуба, на самому краєчку болота.

— Тільки ні в якому разі не кажи, хто тобі про це розповів, — попередила. — Інакше біда буде!

Кивнув, подякував — і пішов сумку збирати. Завтра ж до лісу, з першими півнями.