Царівна Власта й несподіваний наречений

Галасування служниць, й метушня слуг за дверима покоїв, заважали спати юній, найгарнішій у Імлистому Світі королівні Власті. Хось гепав підкованими чоботами коридором, а її будив навіть шурхіт м'яких капців.
Дівчина прокинулась, солодко потягалась, спостерігала як тоненькі промені Білого світла проникають крізь щілини оксамитових завіс. Не знала молоденька королівна чому за дверима її світлиці  всі бігають і кричать наче шалені.
Шум спричинився тому, що вирішив приїхати до королівства високих лісів наречений заморський А Король-батько присудив, що цей наречений, для старшої доньки. Ще й додав що небо почуло його молитви.
На світанку, коли Біле світло ще не пришло на землі Високих Лісів короля Лукаша п'ятдесят восьмого, про гостя неочікуваного сповістив пілот чобота смитьзлітайла.
Ніхто не міг відповісти, чому дивне чарівне пристосування називається Чобіт. Чобіт не одягали на ногу, ні на праву, ні на ліву, а сідали на нього верхи, як на коня. Але чому той літаючий предмет смитьзлітало, знали усі. Чобіт злітав вгору, знавці стверджували, що в одну мить. А хто ж наважиться перевіряти. Утриматися на цьому швидкісному чарівному летючому предметі могли лише дуже треновані люди, а керувати ним, половина від тих хто дуже, дуже тренований (скільки людей розбилося, й не злічити, набагато більше, ніж на літаючому килимі). Ось тому маги не створювали таких ось Чоботів вмитьзлітал більше, ніж знаходилося для них сміливців.
Населення казкового королівства, ті у кого інстинкт самозбереження переважав над спрагою швидкості і польоту, переміщалася на конях, або на летючих кораблях. Та кораблів було мало. Ліс у королівстві  заборонили рубати жителі жителі лісу чарівні і часом дуже агресивні.
Килим - дорога річ, килими літаючі в піднебесних царства діви-відьми тчуть, кажуть з пуху тополі, та пуху лебедя і з кульбаб білих, щоб літали добре.
Королівна прокинулася, Відкинула оксамитову штору з вікна, біле світло залило кімнату. Подружка прибігла, хотіла повідомити новину пог..., прегарну. Власта наказала:
- Розповідай, чому там усі бігають, немов дикі бджоли їх вжалили?
- Ой! Ось. Та, то, тут, - подружка так багато і відразу хотіла розповісти, слова зовсім заплуталися у її голові, як в волосся зранку. Дівчина нагадувала рибку на березі озера, широко відкривала рота наче їй повітря не вистачало.
- Хтось до нас приїхав? - королівна сіла у різьблене з білого дерева крісло, біля дорогоцінного дзеркала, чарівного, але як воно працювало, Власта поки не розібралася, незадоволена подивилася на подругу.
- Наречений, - випалила та.
- Чий? - не зрозуміла про що хоче сказати подружка.
- Ваш, - Дівчина тепер була схожа на здивовану жабку, - заморський, він. З далекого острова. Кажуть, розлютив чимось самого Кощія, а той помстився так що неборака гарем втратив. А було в нього сорок дружин! Поплакав бідний півроку, й вирішив новий гарем зібрати, ще більший і красивіший, каже, тепер буде сто прекрасних дружин. Вже і палац перебудовує.
- Що за нісенітниця?! - від такої новини королівна підхопилася зі стільця, немов і її вжалили ті самі бджоли.
Власта бігла до тронної зали, подружка ледь наздогнала. А на королівні ще гудзики смарагдові на сукні верхній не застегнуті. Коса кольору світанку розпустилася до колін.
Тато король злякався, що у старшої доньки від злості все волосся у гадюк перетвориться, як у тієї чарівниці, відьми злісної, що на островах сутінкових жила і в камінь всіх подорожніх перетворювала, поки добрий молодець їй ту голову з гадюками отруйними не відрубав. Хоча є інша версія, що добрий молодець втікав від тієї чарівниці злостивої, чи спочатку одружився з нею а потім тікав.
Батько-король зіщулився на золотому троні, боявся він істерик Власти, донечки улюбленої, дівчинки малесенької, свого сонечка милого.
- Ти хоча б у мене запитав, чи хочу я заміж! Принців він запрошує з невідомих островів?! Таточко! Дозапрошувався! Тепер і зі Східних островів кавалера принесло?
Низенький, пухкенький Король притиснув до вух корону, що ковзала по голомозій голові:
- Донечко моя, я ж не запрошував цього жениха, - виправдовувався.
- А чому це він до нас, тоді, їде?! - зойкнула розлючено прегарна королівна, і ніжкою по килиму тупнула, рученята ніжні у кулачки стиснулися.
- У нього сорок розбійників гарем вкрали. Хоча кажуть дружини самі втекли. Він навіть викуп сплатив, але дружини відмовилися повертатися і викуп розбійники не віддали. Гидотник Кощій певне усе це йому заподіяв. Тепер Правитель Сонячної Землі шукає нових дружин у землях далеких і ближніх. Дізнався що у мене десять дочок. Вирішив що одну забере.
- Вирішив він! А я тут до чого?! Ось що таточку ти як хочеш, а дипломатично відмов йому! - Власта, Ластуня, очі блакитні, як квіточки весняні, по-зміїному звузила. За волю вона готова була на все.
- Донечко! Скарбниця ж порожня. Придане у тебе мізерне. А він сам готовий за тебе заплатити.
- Ось воно як! Це ти ще й продати мене хочеш?! - царівна від подиву в долоньки сплеснула, - І чому не Кощію?! Він теж за мої кісточки добре заплатить! Та от мучитись мені тоді не довго, відразу вб'є!!! - Власта вибігла з тронної зали схопила летючий килим, який лежав біля дверей, розгорнула килим, стриб на нього і вилетіла у вікно.
- З таким то характером, тобі і з султаном довго не доведеться мучитися. Вдовою швидко станеш, - буркотів король, сповзаючи з трону, піт під короною хусточкою шовковою витер, - Уся в матір.