Кощій і принцеса Малія

- Це вже п'ятий! - сердився Кощій.
- Він якийсь незугарний та кострубатий, - сердито відповіла принцеса.
Кощій з відчаєм подивився на тарілку з блакитними датчиками, яка стояла на різьбленому з червоного дерева столі. Напівпрозоре золотисте яблуко повільно кружляло по краю відеотарілки, на дні-екрані якої транслювалося, у режимі реального часу, то що відбувалося біля воріт його замку. Страшного, чорного, кощієвого Замку.
Тарілочка з блакитною облямівко-надписаними, які насправді були координатами точки спостереження, показувала, довготелесого, наче стовп, лицаря, який сидів на коні рівно, немов жердину проковтнув. Спис нещасний тримав як на параді перед генералом, певне страшно лицареві. Очі, наче скляні, дивляться не кліпаючи на ворота кощієвого замку. Замку, що горою темною білий світ закриває,  тінню своєю накриває увесь Чорний ліс. Певне коли відчиняться чорні ворота, високі залізні, з черепами людськими, втече лицар так швидко, підкови лицарського коня повідлітають.
А молодесенький зброєносець на маленькій товстенькій сільській конячці, тримався позаду свого пана, їв бублик, сидячи у розбитому сідлі. Відірвав шмат пригостив коня, посміхався, поки лицар не бачить. Ой не простий той хлопчик зброєносець, ой не простий.
- І справді якийсь цей лицар не благородний, - погодився Кощій, - а от четвертий чим поганий лицар був?
- У четвертого були ноги короткі і ніс як картопля! - Принцеса тупнула ніжкою у витонченому оксамитовому черевичку. Підняла невинні оченята на страшне обличчя царя Кощія жахливого. Довгі вії дівчини затріпотіли, запитала з образою, - Чому ти так поспішаєш мене заміж видати?
Цар Кощій, жахливий, блідий як смерть, схожий на висохлого мерця, блиснув темними очима. Вбраний у чорне шляхетне вбрання, вишите сріблом, у довгому шкіряному плащі, чорна корона на голомозій голові сяє діамантами. Він з відчаєм подивився у склепінчасту стелю величезної тронної зали. Немов чекав від стелі відповіді. Запитав:
- Ти ж хотіла вийти заміж за відважного і прекрасного лицаря? Найвідважніші ті, хто приходить кинути мені виклик.
- Вони не відважні! Вони дурні! Тому не усвідомлюють що роблять, коли йдуть кинути тобі виклик! - обурювалася дівчина, - пам'ятаєш другого?
- Він тобі сподобався, - Кощій налив собі вина з темної пляшки у чорний келих, глянув на сердиту принцесу і додав вина у її келих, - я йому дозволив себе обдурити. Він тебе викрав. А ти від нього знову до мене втекла.
- Він, як рота відкрив, як заговорив, та ще й почав розповідати як ми з ним будемо гарно разом жити! Скільки дітей я йому народити маю! Дурень дурнем! - Принцеса вперла маленькі руки у тонку талію. - А якщо я тепер, зовсім, заміж не хочу!
- А що мені з цим претендентом робити? 
- Горинича нацькувати, - вже сміялась дівчина.
- Треба йому це? Труїтися, - бурчав Кощій, - Ще у горлі застрягне, той лицар певне й не згинається. Добре, сам вижену. Я тебе твоєму батькові поверну, - погрожував, допив вино, - Терпіння моє скінчилося! Домовлялися, що ти заміж вийдеш за першого відважного лицаря, який прийде за тобою, це вже п'ятий відважний лицар! Який тобі потрібен!?
- Такий як ти, - зніяковіло прошепотіла принцеса.
- Ти на мене уважно дивилася? - з подивом запитав Кощій.
- Вже три місяці дивлюся, - почервонівши, відповіла принцеса.
Кощій застогнав. Схопив золоте яблуко, закрутив у зворотному напрямку.
- Не повернусь я додому! - закричала принцеса, схопила з тарілочки яблуко, яке вже набрало потрібну кількість обертів, щоб зв'язатися з сусіднім царством-королівством заморським, з палацом її батька короля.
- На місце поклади! - крикнув Кощій.
Дівчина відступала від столу, сховавши яблуко за спиною.
- Добре. Прошу заспокойся. Ми вигадаємо щось. Яблучко віддай, - Кощій намагався говорити лагідно.
- Не віддам, - відповіла принцеса, і кинулася тікати, по дорозі перекидаючи стільці та підставки з обладунками. Кощій немов забув що він неміч кістлява, побіг за дівчиною. Вона озирнулася. Здивувалась. Він біг легко. Немов юнак перестрибнув через перекинуті стільці. Наздогнав. Височенний, навис над нею. Вона опинилася у кутку, сердито відкусила шматок яблука яке було м'яким але не їстивним. Він злякано застеріг:
- Виплюнь! Отруїшся!
Вона виплюнула, і кинула яблуко у сіру стіну замку Кощія, яблуко розбилося, гелієві шматки електронного приладу прилипли до стіни, впали на гладеньку наче скло і м'яку як килим, дивну підлогу замку. Принцеса присіла біля стіни, обняла коліна, зіщулилась і гірко заплакала.
Кощій схопився за голомозу голову. Вколовся у гострі стирчаки чорної корони, вилаявся, і сів поруч з дівчиною на підлогу. Замислився. За декілька хвилин усміхнувся розповів:
- Я знаю, де є принц, для тебе.
Принцеса підняла голову, сльози висохли:
- Де?
- Він хороший, розумний і добрий. Йому потрібна така принцеса як ти, але його мама королева придумала випробування, бо вважає що справжня принцеса має бути ніжна і делікатна. Ти готова пройти те випробування?
- А що потрібно зробити?
- Королева підкладає, кандидаткам у невістки, маленьку горошинку під перини, їх на ліжку дванадцять. Ти повинна відчути незручності, від того що тобі заважає спати горошина, яка лежить під цими дванадцятьма перинами. І бажано не впасти разом з цією чортовою дюжиною перин з ліжка, сама розумієш конструкція хитка і незручна.
- Яка маячня, - засмутилася принцеса.
- Згоден. Але тобі не з його мамою жити. Принц дуже хороший хлопчик. Втім, я тобі його покажу. З яблуком було б простіше, хоча так цікавіше. Одягнися як селянка, злітаємо.
- Ура! Пригода! - зраділа принцеса, схопилася і побігла у свою кімнату переодягатися.Кощій все ще сидячи на підлозі, засміявся, навіть сльози виступили з темних як провалля глибоке, очей.
Маленькі чарівні кульки прилетіли до місця, де царівна розбила яблучко золоте, чарівне, неїстівне. Розгорнули гнучкі руки-пацянки, почали прибирати шматки і рідину, та витирати стіни і підлогу старанно. 
- Сиди тут, плети вінок з квіток, а не з будяків, - сказав Кощій принцесі, - я зажену до тебе принца.
Принцеса у передчутті зустрічі з юнаком гарним почала збирати квіти.
Дивним було  темне чародійство царя Кощія. Подорож таємнича у кулі з диму чорного. Мить як була у замку Кощія, і ось вже на полі з квітами, під світлом теплим, небо синє, й озеро прозоре. Хвилювала зустріч, чи сподобається їй той принц.
Кощій у темному вовняному плащі з каптуром, який закривав тінню його жахливе обличчя зник наче привид. Принцеса слухняно сіла куди їй наказав цар Кощій. плела вінок і навсебіч озиралася. Ось вона побачила зайця. Заєць поглянув на неї сердитим оком, пробубонів:
- Бігаю тут, бігаю. Сліпі ті принци, чи що? Ось сам би Кощій і бігав.
Не встигла дівчина здивуватись,  що заєць вміє розмовляти. Перед нею кінь зупинився - сірий у білих цятках. Став так несподівано що вершник з нього впав у траву, перед принцесою.
Відкрив принц карі очі. Сів, здивовано на дівчину подивився, замилувався її красою, запитав:
- Хто ти, красуня?
- Принцеса Малія, - відповіла дівчина.
Кощій здалеку спостерігав за парою. Вже бачив, що план спрацював, і принцеса таки вийде заміж. І з його замку виїде.
От "пощастило" отримати у грі завдання забирати усіх дівчат, які з дому втекли від небажаних женихів. Вирішив, потрібно до Баби Яги злітати, наливки з нею випити, психіку підлікувати.