ПРИГОДИ ЦІЛИТЕЛЯ

 Оскільки хата таки була на одну кімнату - їй постелили на печі, дідусь спав на лаві, гарно обкутаний, а хлопець приліг на купку соломи прямо на підлозі. Хоча він до ранку поспав ледь з годину - крутився, як на розпечених головешках: думав, планував, мріяв…

 Зранку, після легкого сніданку, досить швидко обговорили план дій. Виявилося, що спали всі погано, всім в голові крутилися думки. Зійшлися поки на тому, що дід переїжджає до заїжджого двору разом з дівчиною, там збирають хлопця в дорогу, на пошуки відьми він вирушає сам.

 Так і зробили. Максим знову натягнув свого капелюха й пішов по дворах дізнаватися чи не їде хто до хутора. В понеділок в ту сторону ні в кого не було потреби їхати, але вмовив за непогану платню одного ледацюгу.

 Так-сяк доїхали.  

 Вдома вже зчинився маленький переполох: де вона, що вона. Бо чоловік, з яким їздила на ярмарок, нічого путньо розповісти не зміг. Василинка сказала, що провідала дуже далекого родича, дідуся, його онуку треба йти в далеку дорогу, а доглянути нікому, тому просить в господарів дозволу, щоб пожив тут, аби могла за ним доглядати. Та хто ж буде проти такого благородного діла? Звісно, що не на вулицю ж виганяти старенького.

- Кхе, кхе. Дякую тобі, Прокопе, за гостинність. Знайоме мені твоє обличчя. То не ти років шість тому побив усіх богатирів з навколишніх сіл ще й викрав собі за дружину найкрасивішу дівчину?

- Еге ж, було, було, - обличчя задоволене, в очах з’явилися бісики й блискавки, широка усмішка. Вперше Василинка побачила його в цьому настрої і мусила визнати, що теж не проти б була бути викраденою таким… Та невже це про його тяжкохвору дружину, до якої боїться пускати когось?

- Навіть не питай звідки знаю, я вже й сам не пам’ятаю. То де ж твоя молода дружинонька? Мушу і їй подякувати.

- Вона вже майже два роки як не встає з ліжка. Спочатку я намагався її якось підняти, але біль стає все сильнішим, вже боюся й чіпати. Здається не залишилося й лікарів, до яких би не бігав по допомогу, - блискавки згасли, на очах доброго чоловіка заблищали сльози. Не криючись, він розмазував їх по щокам.

- Максиме, хлопче, от для тебе й робота знайшлася, а ти вже переживав, що повиліковув всіх в окрузі, нидів без діла.

- А ти лікар, хіба? Чому ж про тебе не чув? - здивувався Прокоп.

- О, не знаю, як ти оминув нас. Але було діло, навіть з турецької неволі не хотів визволятися, бо якийсь дуже грамотний турок там йому стрівся – секретами знахарської майстерності ділився, - старий весело розсміявся.

 Хоч господар давно зневірився у лікарських справах, але здаватися не збирався - не його натура. Тим більш, що можливістю хоча б полегшити біль любій дружині гарний чоловік не знехтує. Тож, він повів Максима нагору. За кілька хвилин господар енергійно звалився з другого поверху, попросив Василинку взяти посуд для розминання якихось лікарських штук, пару чистих рушників, кухоль теплої води і сказав, не приховуючи подиву, щоб і дівчинка піднялася. О, нарешті, їй дозволять зайти у таємничу, неприступну, казково загадкову кімнату. Брат Іванко заздрісно на неї витріщався і дражнився. Всі, кого покликали нагору, швидко зібрали необхідне причандалля й піднялися. Парубок вже розклав свої незвичні, незвичайної форми й невідомого призначення інструменти на столику й одночасно продовжував розпитувати хазяйку, коли, як і за яких обставин в неї почалися біль і слабкість, де болить і як саме.

 Хазяйка виявилася тендітного складу, дійсно дуже симпатична, обличчя привітне, голос м’який і приємний. На прохання Максима хазяйку обережно перевернули на живіт, він її обдивився, там понатискав, там пом’яв, весь час запитуючи про відчуття. Дізнавшись про все, що його цікавило, доручив Василинці м’яти якісь трави й зернятка, зсипавши їх у ступку. Сам помив руки і почав м’яти жінці спину. Господарю сказав, що дарма викинув стільки грошей (а то той не знав) на різних шарлатанів, бо вони її ледь не залікували до смерті, а проблема – у хребті, а тепер ще й у надто довгому лежанні. Змащуючи спину кашкою, до якої Василинка понатирала всі оті лікарські травки, хлопець почав сильно втирати їх у худеньке тіло господині, яке за мить стало схоже на розпечений шмат заліза, а потім, накривши спину рушником, наказав Ользі потоптатися по ній. Сам притримував дівча, щоб не впала і показуючи, куди має ступати. Після всіх цих маніпуляцій, коли господар стояв з переляканими очима і щось шепотів про звірячі турецькі екзекуції, катів і їх методи, вони нарешті перевернули нещасну жінку знов на спину. На питання чи їй не було боляче, вона ледь не розсміялася – після майже дворічного суцільного болю, вона може стерпіти будь-що. На цьому перший день лікування було оголошено успішно завершеним. Всі побажали один одному гарних снів та розійшлися по кімнатам. Максим вів господаря попід руки, розповідаючи й детально інструктуючи того про подальші дії. Він зразу попередив, щоб дива не чекали, бо причину хвороби він виявив та усуне, але найважче попереду - боротися з наслідками довгого лежання. 

 Це була перша ніч, коли господиня та її чоловік більш-менш виспалися, вірніше господиня майже відразу поринула у спокійний здоровий сон, а Прокопові наче струни накрутили - весь час прокидався у неспокої чи жива вона, що не кричить, як було раніше, але побачивши, що та спокійно спить, щасливий і сам ненадовго засинав.

 На ранок чоловік вже тупцявся під дверима кімнати, де мешкали Максим з дідусем. Коли хлопець вийшов, то замалим не був задушений. Прокоп у повному захваті кинувся розповідати, що його дружинонька не тільки прокинулася в бадьорому настрої, а ще й голодна – в неї нарешті з’явився апетит! Ранок почався дуже гарно, хлопець домовився з побратимом та дівчиною, що затримається на кілька днів, аби прослідкувати за одужанням, в разі чого - допомогти.