Казка про зоряну лісничку Лумі

Розділ 3. Льодовий Міст через Небесну Безодню

Після Тіньових Горбів шлях привів Лумі до величезного урвища. Воно було таким широким, що навіть зоряне світло не досягало дна. Над ним висів тонкий Льодовий Міст, прозорий, ніби зроблений із замерзлої хмаринки.

Люма стривожено мерехтіла.

— Лумі… Цей міст створили вітрові духи. Він витримає лише тих, у кого серце чисте й рішуче.

— Я… спробую, — відповіла дівчинка.

Вона ступила на першу крижану плитку — і та тихо заспівала. Потім наступна, ще одна… Міст ніби грав мелодію.

Але раптом позаду почувся тріск. Із темної хмари над урвищем вийшло щось величезне. Воно було схоже на крука, але створене з туману й холодного вітру. Очі гарячі, як розжарене вугілля.

— Слуга Моррака… — прошепотіла Люма.

Крилата тінь видала різкий крик, і міст затремтів.

— Лумі! Бігай! — зірка спалахнула яскравіше.

Лумі кинулася вперед. Міст почав розсипатися позаду.

Крок.
Ще крок.
Лід тріщав.

Крилата тінь наздоганяла.

Коли міст почав руйнуватися прямо під ногами, Лумі стрибнула вперед — і впала на інший бік урвища.

Міст позаду впав у безодню.

А тінь зупинилась на краю, не зумівши перелетіти. Вона видала довгий, злий крик і розчинилася в повітрі.

Лумі піднялася, витерла сльози та обійняла Люму.

— Ми зможемо, правда?

Зоринка лагідно торкнулась її щоки.