Сон у Принца був тривожним, геть не схожим на зимову сплячку. Найменші шерехи, що долинали з поверхні здавалися йому голосом трагедії. Принц вертівся на своєму ложе ніби йому під простирадло хто напихав справжнісіньких земних їжаків.
– Ну ні, – підвівся Принц. – Я так більше не можу. Мушу піднятися на поверхню й дізнатися чи все гаразд.
– Ура! Ми пливемо вгору!
За вухом у Принца прокинувся морський равлик.
– Не репетуй Піщинко.
– Піщинко не репетує, – відказав равлик і з радістю почав смоктати піщинку солі що її Принц запхав йому до рота.
Коли до вух принца долинуло гучне «трісь», а тоді ще й «бульк» було вже запізно. Щось здоровецьке з поверхні озера падало прямісінько йому на голову. І в такій ситуації варто було б кричати, проте Принц давно звик бути тихіше стоячої води. А як інакше. Неважливо, що то там булькнуло. Важливо щоб воно не розбудило батька й той не дізнався, що Принц переховує у купі снігу біля берега.
– Ай! – видихнув равлик. – Ми впали! Підіймати нас!
– Зараз, – простогнав Принц, зіштовхуючи з себе щось важке та гаряче.
Щойно вдалося відповзти від порушника нічного спокою, як Принц таки не втримався й айкнув. Але те розчули хіба камінці, що валялися неподалік.
– Що це таке? – тремтячим голосом запитав він у равлика.
– Люди користуватися дивним словом «кип'ятильник», – равлик посміхнувся власній кмітливості.
– Кип'ятильник від слова кипіти? Де? Тут? Ні! Ні! Ні! Не можна гріти воду! Не можна! Вода нагріється – всі прокинуться! Всі прокинуться – батько прокинеться! Катастрофа.
– Витягни кип'ятильник, – порадив равлик.
Принц скубнув найближчі водорості й обмотав ними перетинчасті руки. Підхопив равлика й всадив собі за вухо, а тоді вчепився у золоту мотузку, що була приєднана до порушника спокою й поволік того на поверхню. Вибулькнувши серед поламаної криги, зрозумів, що катастрофа вже сталася – озеро повільно, але впевнене нагрівалося й деякі риби здивовано кліпали очима.
– Що сталося, мій Принце? – питали риби. – Що сталося?
– Та нічого, – відповідав той. – Нічого страшного. Люди кип'ятильник випадково сюди закинули.
– Люди? – наполохались риби. – Тут люди?
– О так, – підтримав паніку Принц. – Тут люди. Тож вам мерщій треба схоронитися на дні. Швидше. Я не сумніваюся, що вони вже й ложки приготували. Улюблена їхня страва – це юшка з риби.
Перелякані риби мерщій поставили на місце поламану кригу й втекли на дно. А Принц тим часом вибрався на берег і витяг порушника спокою.
– Ну що ж, подивимося, що то за кип'ятильник такий, – Принц схилився над порушником.
– Ура! Ми дивимось, – пискнув равлик.
– Ем. Послухай-но Піщинко, а чи ж у кип'ятильника є дві босі ноги?
– Мабуть.
– А чи ж є дві руки з довгими красивими пальцями?
– Мабуть.
– А чиж кип'ятильник може кліпати золотими очима?
– Мабуть.
– Яке мабуть? – Зоряна виплюнула воду. – Ви що двоє місцевих блазнів? Що ви мелете?
– А чи ж кип'ятильник може розмовляти? – Принц почав відступати.
– Ні! – помотав головою равлик. – Людина може розмовляти. А!!! Ми пливемо униз!
Принц заледве встиг упіймати равлика, що вже летів додолу.
– Ти що таке? – запитав він.
– Я Зоряна, – підвелася. – Дочка ясного місяця – володаря нічного неба.
– Ти небесна зірка? – від несподіванки Принц аж на землю опустився.
А земля була вже тепла й волога. Сніг давно розтанув, утворивши біля берега чорну пляму.
– Що за реакція? – скривилася Зоряна. – Ти ніби полярного ведмедя побачив.
– А що не так з ведмедем? – здивувався Принц. – Звичайна тварина.
– От тільки вони в нас не мешкають, – блиснула знаннями Зоряна. – А я місцева. Можна сказати, живу кількома поверхами вище. Тай все.
– Кількома поверхами? – щиро вразився Принц. – Я, між іншим, тебе з дна озера дістав. Ти що ж прописку вирішила змінити? Хоч розумієш що ти накоїла? Негайно повертайся додому!
– Ти диви який повелитель знайшовся, – Зоряна склала руки на грудях. – Чого ти мені вказуєш?
– Він взагалі то принц, – озвався равлик.
– Приємно познайомитися принц, – Зоряна простягнула руку. – А ім'я в тебе є?
– Принц, – знову відповів равлик.
– Я зрозуміла, що він принц. Та принц це титул. У принців є імена.
– А в нашого немає, бо він скрізь принц, – завзято інформував равлик.
– Я не розумію, – Зоряна насупилась.
– У твого батька дочок багато, тому небо у ночі таке зоряне. А в мого батька я лиш один, – пояснив Принц.