...

За легендою, в пустелі немає пустелі. Місяць перед світанком крокує небом й вимикає вогники. Ліхтарики позіхають і вкладаються спати до наступної ночі. Місяць розсіюється, з’являються сонячні промені й прокидається Пустеля. Пісок крихким силуетом здіймається в небо, сповіщаючи про настання світанку, й Дощ, створений зі сліз неба, спускається до коханої.

Їхня прогулянка хмарами — щоденний ритуал вічного кохання. Своїми кроками Пустеля та Дощ розмальовують білі хмари в рожеві, сині, жовті та червоні кольори, і скільки б люди не подорожували світом, вони не бачили світанків прекрасніших за ці.

Так тривало до тих пір, поки через прадавню магію, якою володів один чаклун, Пустеля та Дощ не опинилися в підземеллі. Печерний морок не пропускав сонячного проміння, й чаклун збирався змусити Пустелю та Дощ створити тут їхні світанки.

Проте скільки чаклун не чаклував, Пустеля та Дощ не поступилися.

Розізлився чаклун. Покликав чудовиськ із закутків підземелля та наказав їм змусити Пустелю та Дощ виконати його забаганку. Проте чудовиська не змогли їх упіймати.

Пустеля розсипалася на мільярди дрібних піщинок й відтворилася за спиною у чаклуна, а Дощ підхопив Пустелю, чудовиськ та чаклуна й піднявся на поверхню. Вхід до підземелля він зачинив річками з-під землі.

Тримаючи Пустелю, Дощ здійняв чаклуна та чудовиськ до небес, щоб вони побачили, як на небі місяць вимикає зоряні ліхтарики, а потім їхній світанок.

Чаклун та чудовиська завмерли. Соромно їм стало за те, що хотіли забрати до підземелля світанки Пустелі і Дощу, й вони попросили дозволити хоч іноді їх бачити.

У відповідь Дощ з Пустелею запропонували чаклуну та чудовиськам використати прадавню магію, щоб перетворитися на птахів та милуватися світанками щоранку і, якщо буде їхня ласка, сповіщати у піснях про них увесь світ.

Так і сталося! Чаклун та чудовиська перетворилися на птахів і, коли місяць вимикав ліхтарики на небі, вони, кружляючи між хмар, починали співати: «В пустелі немає пустелі»!

Авторка Інга Квітка!