Казка про те, як ШІ книгу допомагав писати

Жив собі письменник. Де саме – значення не має. Ну не те щоб письменник такий вже серйозний, а, скажімо так – «ніби письменник», який сам себе до лику таких зараховує. Але й це не так важливо. Головне в іншому – всі вони, і серйозні, та й ті, що «ніби», іноді впадають у творчий ступор, коли «крокодил не ловиться й не росте кокос», хоч ти лусни! І добре було б, якби такий ступор припадав на часи розслабону, коли наче й гроші є, і поспіху немає. Аж ні, згідно із законом підлості, ступорить нерідко при команді «Аврал!», що регламентує хутко налаштуватися на «екстаз творця», а це ой як непросто.

Так ось, вирішив якось «ніби письменник» роман скласти. Та не абиякий, а такий, щоб читали всі від малого до великого, і не просто читали, а запоєм. І от одного прекрасного дня сів він перед комп'ютером і почав розумово тужитися. Тужиться годину, тужиться дві, цілий день тужиться, а користі ніякої. І сюжет не ловиться й не росте рядок. Ступор, хай йому грець. Забігав «ніби письменник» нервово підтюпцем по кімнаті, туди-сюди, туди-сюди, сподіваючись рухом своїм пробудити іскру творчу. Проте, марно все. Спітнів тільки та зголоднів.

Зовсім уже засмутився він, у запалі почав гніватись і лаятись дуже поганими словами. І тут сталося диво – його осяяло. Думка, що осяяла його мозок, була проста і в дусі часу, тобто в тренді: «А що, як? А що, як порадитися з ШІ? Адже в 21 столітті живемо, він хоч і штучний, а все ж інтелект. Ось нещодавно аналізував мені стилістику Маркеса і Борхеса, розклавши все по поличках: що, як і чому».

Помітно веселіший «ніби письменник» плюхнувся на робоче місце і, пробігши пальцями по клавіатурі, активував свого ненатурально розумного помічника. Ім’я у помічника своєрідне – щось на кшталт Chatly, так його й будемо називати.

— Привіт! — жваво відгукнувся Chatly, — Чим можу бути корисним?

— Привіт! — бадьоро відповів «ніби письменник», — От хочу роман написати. І не аби який роман, а ого який — щоб розійшовся він по різних країнах і континентах.

Висловивши захоплення, Chatly поцікавився жанром, темою та цільовою аудиторією майбутнього роману. «Спитай щось легше», – тяжко зітхнув «ніби письменник», ненадовго замислився і відповів:

– Щось таке пригодницьке, гадаю.

Chatly бурхливо зрадів і миттєво представив, на його думку, ключові елементи для створення захоплюючого пригодницького роману. «Ніби письменник» напружено втупився в монітор, намагаючись знайти зачіпки для збудження творчого екстазу. Вкритий безліччю пунктів і підпунктів, монітор дав старт гарячковій роботі мозкових звивин.

«Та-ак, що ж він тут накреативив? Типаж головного героя, світ і сеттинг, антагоніст і конфлікт... О, Боже, скільки ж всякої маячні! Ага, ось в самому кінці у нього питання: може, у вас є своя унікальна ідея? До речі, я вчора  якраз читав статтю про загадкові та спірні скарби», – мозок «ніби письменника» намацав потенційну тематику, перетворену відразу ж на текст для Chatly:

– Золото батька Махна.

— Прекрасно! — миттєво відгукнувся Chatly, — Це чудова відправна точка для пригодницького роману. Давайте опрацюємо головного героя. Хто він? Тихий вчений, упертий нащадок чи жінка-слідчий?

«Ну й дає!» — подумки захопився «ніби письменник», — «Розумний – аж страшно! А якщо ти такий розумний…», — і відбарабанив на клавіатурі питання:

— А який типаж ти б сам обрав?

— Це прекрасне питання! Я б обрав упертого нащадка.

Далі Chatly детально розписав, чому б він обрав саме цей типаж героя і навіть змалював сюжетну зав’язку. Її короткий зміст: головний герой – програміст у великому місті. Він успішний і трохи консервативний. Життя його йде звичним «запрограмованим» руслом. Він не пов'язаний із криміналом, анархістами, сектантами, не ходить на мітинги і взагалі аполітичний. Однак, як з'ясовується по ходу сюжету, його прапрадід був не абичим, а шифрувальником при штабі батька Махна. Перед самим відходом Махна за кордон прапрадід втік із частиною архіву. Звичне життя головного героя трансформується у гонитву за пригодами після отримання спадщини від двоюрідної прабабки. Спадщина являє собою стару, дивного вигляду скриню, у якій виявляється шифрувальний апарат початку 20-го століття та щоденник прапрадіда з безліччю зашифрованих текстів, серед яких нібито й точні координати захованого золота.

 «Ну а що?» — подумав «ніби письменник», — «Дуже навіть непогано! Який же розумник цей Chatly. Він ще й варіанти архетипів головного антагоніста пропонує. Ну то нехай і пише далі, а я буду контролювати процес».

Окрім головного героя, Chatly визначив його антагоніста, потім підібрав герою головного союзника, пару-трійку другорядних персонажів та написав детальний план першого розділу. Від контролю за процесом творчості ШІ «ніби письменник» відчув легку втому і вирішив перепочити. Він вимкнув комп'ютер і приліг на диван, занурившись у приємні роздуми.

Його уяві постала райдужна картина: Chatly під його чуйним керівництвом генерує прозу. З-під «пера» Chatly вилітають із надзвуковою швидкістю романи, повісті та оповідання, причому різними мовами. Проза-генераторний завод працює нон-стоп у режимі 24/7. Згенеруємо все, що вашій душі завгодно! Серце «ніби письменника» забилося у частому, нетерплячому ритмі. Він уявив собі, що Chatly – його «золота рибка». Багато-багато разів він намагався закидати свій «письменницький невід» у каламутні води творчості й щоразу «улов» його не тішив. І ось нарешті його величність прогрес зробив справжній сюрприз – ШІ.