Епілог: Світанок

За вікном почало сіріти, наближався світанок. Аня та Артем прощалися з Ліною. Перші блідо-рожеві смуги розірвали темряву над горизонтом, і Різдвяна ніч добігала кінця. На столі стояли порожні чашки від гарячого шоколаду, а маленька ялинка в кутку світилася як символ відновленої надії.

​Ліна провела їх до дверей. Вона вже не була засмученою відлюдницею. На її грудях, як символ обіцянки, сяяла нова брошка. "Дякую," — сказала вона, і в її голосі не було вчорашнього докору, лише щира вдячність. "Ви не просто прийшли. Ви мене врятували від мене самої. Це найкраще Різдво."

​Аня обійняла подругу, відчуваючи тепло і впевненість у відповідь. Вони з Артемом вийшли на вулицю, де повітря було ще морозним, але вже наповнене передсвітанковою обіцянкою нового дня.

​Артем стиснув руку Ані. "Місія виконана, Різдвяний Вісник," — прошепотів він. Аня усміхнулася і дістала з кишені кришталеву зірку. Тепер вона була повністю холодною, але її мерехтливий пил усередині вже не рухався. Це був не просто предмет, а доказ того, що іноді, щоб створити диво, потрібен лише маленький магічний ключ і велике бажання допомогти.

​Вони пішли додому, крокуючи по снігу, підхоплені радісним відчуттям Різдва. Хоча вони знали, що, можливо, більше ніколи не отримають подібного магічного подарунка, вони назавжди зберегли в серцях знання: магія існує, і вона починається там, де є любов і дружба.