Сніг блищав під ліхтарями. Аня відчувала, що зірка в кишені направляє її шлях. Вони йшли тихою, порожньою вулицею. Свіжий сніг, що випав раніше, іскрився під жовтим світлом ліхтарів, перетворюючи тротуар на доріжку з діамантового пилу. Артем, тримаючи Аню за руку, здавалося, йшов не вулицею, а по крихкому, але надійному "сніговому мосту", прокладеному спеціально для них.
Ніч була напрочуд тепла для такої кількості снігу, і це створювало відчуття інтимності та відокремленості від усього світу. Аня відчувала, як у кишені вібрує і світиться кришталева зірка. Це було не просто відчуття; коли вони проходили поворот, який вів у менш освітлену алею, зірка починала випромінювати легке, прохолодне сяйво, що ледь помітно просочувалося крізь тканину пальто, наче вказуючи, що саме цей шлях правильний.
Артем міцно тримав її, його присутність була заспокійливою і водночас додавала рішучості. Вони не говорили багато, але їхня тиша була сповнена спільним розумінням. Вони йшли не просто до квартири подруги, вони прямували до місії, яку їм довірила сама новорічна ніч, перетинаючи місто, що дрімало, на шляху до самотнього серця.