Аня відразу згадала свою подругу, Ліну, яка цього року була дуже засмучена і планувала провести свята на самоті. Смуток Ліни був глибоким і свіжим, спричинений недавньою важкою втратою та розчаруванням. Цього року вона відмовилася від усіх запрошень, її телефон мовчав, а вікна, як знала Аня, залишалися темними. Ліна свідомо вибрала самотність, будучи переконаною, що святковий настрій не для неї.
Аня відчувала це, як фізичний біль. Вона знала, що справжня магія Різдва полягає не в сяйві вогників, а в теплоті зв'язків між людьми. Якщо Різдвяна Зірка обрала її, то лише для того, щоб вона могла повернути цю теплоту назад Ліні. Місія була зрозуміла: потрібно було пробитися крізь її захисний мур суму.
"Вона живе недалеко," — сказала Аня Артему, міцно тримаючи зірку. — "Їй потрібен не подарунок, а доказ, що світло не згасло. Що хтось пам'ятає." Артем кивнув, його погляд був сповнений рішучості. Вони швидко почали збиратися, розуміючи, що часу обмаль. Кожна хвилина, проведена Ліною на самоті, була занадто довгою.