Казка про Світло і Різдвяну Зірку
Розділ 10: Шепіт Зими
Зірка почала випромінювати тепле, ніжне сяйво, а Аня почула тихий шепіт, схожий на дзенькіт бурульок і подих зими. Сяйво зірки на мить посилилося, і Аня відчула, як її скроні пульсують. Голос не звучав вухами; він пролунав прямо в її свідомості – м'який, кришталево чистий і напрочуд мелодійний. Він нагадував шелест снігу під ногами і дзенькіт тисячі крихітних крижинок, що стикаються між собою.
Артем, хоча й не чув слів, відчував зростаючу силу артефакту. Він стиснув руку Ані. "Що це? Ти це відчуваєш?" — запитав він тихо, дивлячись на зміну виразу її обличчя: здивування змінилося зосередженістю.
Аня заплющила очі, щоб краще вловити нечіткі слова. Голос набирав сили, і нарешті вона змогла його розібрати. Це було не просто попередження чи інструкція, а ніжна настанова, що пронизувала її душу:
"Світло твоє сильне, але воно має бути розділене. Темрява суму ховає серце. Ти знаєш, де потрібен промінь. Допоможи Світлу знайти шлях."
Аня розплющила очі. Вона зрозуміла. Зірка не була просто красивим предметом, а інструментом. Вона мала місію.
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
